Методика ФІЗО 4 курс

Методика ФІЗО (4 курс)

1.     Методика проведення фізкультурних занять з дітьми різних вікових груп. Вимоги до підбору фізичних вправ на заняттях. Способи організації дітей, місце навчання фізичних вправ на заняттях, темп виконання фізичних вправ і дозування фізичного навантаження, моторна щільність, емоційне і психічне навантаження, прийоми його регулювання. Методика проведення фізичних вправ в  кожній частині заняття.

Значення та завдання.

Заняття з фізичної культури є основною організаційною формою навчання дітей фізичних вправ. У процесі їх проведення найбільш повно реалізуються оздоровчі, освітні та виховні завдання: зміцнення здоров'я дітей, загартування їх організму, формування вмінь та навичок виконувати основні рухи (ходьба, біг, стрибки, метання та ін.) та вправи спортивного характеру (плавання, ходьба на лижах та ін.), виховання позитивних моральних та вольових рис характеру, розвиток рухових якостей, інтересу до доступних дошкільникам видів рухової діяльності. Усі ці завдання тісно взаємозв'язані і розв'язуються комплексно.

Типи фізкультурних занять.

Заняття з фізичної культури відрізняються за змістом  і педагогічними завданнями. За змістом вони  розподіляються  на комплексні та заняття з акцентом на певний вид навчального матеріалу. З дошкільниками, як правило,  проводять комплексні заняття, на яких діти виконують загально розвиваючі вправи, основні рухи те беруть  участь у рухливій грі. Однак можна проводити заняття, що передбачають переважно один  вид вправ, наприклад, плавання, катання на ковзанах, лижах та ін.

Залежно від поставлених педагогічних завдань заняття  з фізичної культури поділяють на заняття   ознайомлення з новим матеріалом, вивчення нового матеріалу, закріплення та удосконалення фізичних вправ, заняття мішаного типу та контрольні. Кожне з них має свої особливості.

Заняття з вивчення нового матеріалу (формування рухових  вмінь) проводяться після занять з ознайомлення з новим  матеріалом. На цьому занятті вихователь пояснює виконання вправи, що вивчається, у разі  необхідності показує її; виправляє помилки, надає допомогу та страховку; дає оцінку дітям щодо  якості  виконання руху.

На заняттях закріплення та  удосконалення техніки  виконання фізичних вправ формують вміння та навички основних  рухів або вправ (ігор) спортивного характеру. Поступово  автоматизуються елементи вправи, що вивчається, вони виконуються все більш чітко та легко, з поступовим переходом на м’язовий (підсвідомий) контроль за її виконанням. Багаторазове  повторення руху у стандартних  та ускладнених  умовах виконання (на місцевості з подоланням природних перешкод), також у процесі рухливих ігор.

Частіше за все проводять заняття мішаного типу,  де поряд з вивченням нового матеріалу діти вдосконалюють  техніку  виконання вправ і рухових дій, що вивчалися раніше.

Контрольні заняття проводяться як на початку, так і  наприкінці кварталу або  навчального року, з метою виявлення ступеня володіння дітьми основними рухами на даний період,  а також визначається результативність проведеної за квартал або рік роботи. Епізодично, за завданням завідуючої, методиста, інспектора-методиста вихователь планує  на цьому занятті певні основні рухи або вправи  спортивного характеру (на майданчику), вже вивчені дітьми, для об’єктивної оцінки якості їх засвоєння. Кількість контрольних занять трохи збільшується у старших групах.

Кожному типу заняття відповідають педагогічні  завдання, які  випливають із єдиної для всієї серії занять  дидактичної мети – сформувати конкретні рухові вміння  та навички. Наприклад, вивчаючи стрибки у висоту з розбігу (старші дошкільники),  дидактична мета формулюється так: „Сформувати навичку у стрибках в висоту з розбігу”. Виходячи з цієї мети, на серії занять  вирішується ряд конкретних дидактичних завдань:

1)    ознайомлення дітей із стрибком у висоту з розбігу;

2)    вивчення елементів стрибка (відштовхування однією ногою з одного, двох, трьох і т. д. кроків; згинання ніг у польоті, стійке приземлення);

3)    удосконалення стрибка, поступово збільшуючи висоту  перешкоди – 20-25 см – 30-35 см і довжину розбігу до 6-8 м;

4)    перевірка і оцінка техніки стрибка в висоту з розбігу (наприкінці навчального року).

Знання типології занять дозволяє вихователю вибрати ту організацію заняття, яка найбільше  відповідає поставленим педагогічним завданням.

Структура та зміст занять з фізичної культури

Заняття з фізичної культури з дітьми двох-шести років проводяться щоденно. У теплий період року вони плануються на фізкультурному майданчику, а взимку, восени та весною два з них проводять в залі, інші - на свіжому повітрі (у дошкільних групах).

Зміст заняття визначається навчальним матеріалом програми, включає діяльність вихователя та дітей.

Змістову сторону заняття складають фізичні вправи - загальнорозвиваючі, спортивного характеру, основні рухи, рухливі ігри та ін., які обумовлені програмою для кожної вікової групи.

Наступним елементом змісту заняття є педагогічна діяльність вихователя, яка передбачає визначення навчальних завдань, створення умов для успішного навчання, мотивацію, регулювання фізичного навантаження, контроль за навчальною діяльністю дітей, виховання у них моральних та вольових якостей і т. ін.

Для того, щоб засвоїти зміст програми, діти на заняттях повинні докласти своїх інтелектуальних, емоційних, вольових та фізичних зусиль, що в сукупності складає їх навчальну діяльність.

Процес оволодіння дітьми фізичними вправами включає такі навчальні дії:

орієнтувальні (спостереження, слухання, осмислення, запам'ятовування);

рухові (вивчення, закріплення, удосконалення техніки рухів у стандартних та нестандартних умовах, розвиток рухових якостей);

контрольно-оціночні       (самоконтроль,       самооцінка, виправлення своїх помилок).

Розучування фізичних вправ на заняттях потребує організації активної рухової діяльності дітей відповідно до певних психічних та фізіологічних закономірностей розвитку їх організму. Урахування цих закономірностей зумовлює виділення в структурі занять трьох функціонально пов'язаних складових: підготовчої, основної та заключної частин. Послідовність їх розміщення відбиває закономірності зміни працездатності організму дитини під впливом фізичних навантажень, і тому вона стабільна для будь-якого типу заняття.

Зміст та тривалість кожної частини може варіювати залежно від віку дітей, рівня їх підготовки та конкретних дидактичних завдань заняття.

Мета вступна частини - організувати дітей, зосередити їхню увагу на виконанні фізичних вправ, створити бадьорий настрій, забезпечити психологічну та фізіологічну підготовку організму до розв'язання основних завдань заняття.

На цьому етапі вирішуються також відносно самостійні завдання: формування та закріплення навичок стройових і загальнорозвиваючих вправ, формування правильної постави, розвиток рухових якостей, сприяння гармонійному зміцненню м'язового апарату та ін.

Психологічна підготовка дітей полягає в зосередженні їх уваги на вирішення конкретних навчальних завдань за допомогою рухових дій та стройових вправ.

Фізіологічна підготовка спрямована на досягнення готовності організму до виконання більш складних рухів в основній частині заняття. Для цього застосовуються загальнорозвиваючі вправи, які поліпшують кровообіг, забезпечують розігрівання м'язів, підвищують працездатність дитини.

Зміст підготовчої частини заняття становлять стройові вправи, різноманітні шикування та перешикування (в колону, шеренгу, з колони по одному в три-чотири колони та ін.), ходьба звичайна та імітаційна, біг, підстрибування, вправи на орієнтування у просторі, танцювальні та загальрозвиваючі.

На початку заняття вихователь ставить дітей у колону або шеренгу, як правило, на довшому боці залу (майданчика), на відстані 1-2 м від стіни, спиною до вікон (сонця). Старші діти шикуються та рівняються на носках ніг за командою "В одну шеренгу ставай!" Вихователь повідомляє короткий зміст заняття, що настроює дітей на краще виконання запланованих вправ і дозволяє чітко розпочати заняття. У цій частині доцільно також застосовувати вправи на орієнтування у просторі (ходьба зі зміною напряму, змійкою та ін.) та увагу (зміна темпу ходьби відповідно до музики та під рахунок вихователя, зупинки під час ходьби та повільного бігу за сигналом та ін.). Ці вправи спрямовані в основному на розвиток спритності, підвищення уваги та спостережливості дітей.

Під час ходьби вихователь стежить за поставою дітей, за тим, щоб вони тримались рівно, не опускали голову, розпрямляли плечі й робили енергійні рухи руками. Для профілактики плоскостопості застосовують імітаційні вправи: ходьба на зовнішніх сторонах стоп, як ведмедик; на носках, як лисичка; з високим підніманням стегна, як конячка та ін. Значно активізують дітей та підготовляють їх до наступної діяльності завдання ігрового характеру ("Будь уважним", "Зроби фігуру", "Знайди собі пару" та ін.).

Підготовча частина.

Якщо діти виконують загальнорозвиваючі вправи з фізкультурними посібниками, необхідно подбати про раціональний спосіб їх роздачі. Вони розкладають на стільчиках або на гімнастичній лаві прапорці, брязкальця, кубики, деякі з них складають у піраміду (палиці, обручі) або в кошик (м'ячі). Діти під час ходьби беруть їх, а потім перешиковуються для виконання загальнорозвиваючих вправ.

Молодших дітей, включаючи другу молодшу групу, ставлять у коло, групу треба розімкнути. За вказівкою вихователя діти роблять два-три кроки назад, щоб коло стало широким і зручно було виконувати загальнорозвиваючі вправи.

Середню групу перешиковують з утворенням ланок. Щоб не втрачати зайвого часу на розімкнення у колонах і по рядах, використовують певні орієнтири. Діти, які утворюють свої ланки, йдуть у напрямку кубиків (кеглів), поставлених на певній відстані один від одного в кінці залу (майданчика). На них орієнтуються ведучі, щоб дотримуватися потрібних інтервалів між колонами. У рядах діти розмикаються, по ходу піднімаючи вперед обидві або одну руку (якщо у другій предмет).

Дошкільників старшої та підготовчої до школи груп перешиковують через центр по три-чотири. Підгрупи дітей (по 3-4) після команди вихователя - "Через центр по три (чотири) направо (наліво) руш!" одночасно повертаються (праворуч або ліворуч) і рухаються шеренгою, дотримуючи рівняння, до протилежного кінця залу (майданчика). У такому перешикуванні дітям легше дотримувати в русі потрібних інтервалів між колонами і по рядах. Епізодично може бути застосовано перешикування у колону по чотири з розходженням через центр залу (майданчика) спочатку по одному, а потім у парах.

Виконання вправ цього типу спрямоване на покращання загальної фізичної підготовки дітей, зміцнення здоров'я та підготовку їх організму до більш напруженої роботи в наступній частині заняття. Під час їх проведення в усіх вікових групах слід ширше застосовувати різні вихідні положення: сидячи, лежачи, стоячи на колінах та ін. Це значно підвищує фізіологічний ефект впливу вправ на організм дітей, створює позитивні умови для розвантаження хребта та корекції порушень постави.

У молодших групах у зв'язку з тим, що рухова пам'ять дітей розвинена недостатньо, вихователь виконує вправи разом з дітьми. У старших групах після показу і пояснення він робить з дітьми лише два-три повторення, а потім дошкільники виконують її самостійно. Якщо вправи знайомі дітям, їх показувати не варто, досить тільки назвати назву руху (нахили в сторони, піднімання рук через сторони вгору та ін.) і вихідне положення, з якого він виконується.

У старших групах до комплексу загальрозвиваючих вправ доцільно включати підготовчі вправи до тих рухів, що вивчатимуться або вдосконалюватимуться в основній частині. Наприклад, якщо на занятті буде виконуватись стрибок у довжину з місця, слід передбачити підстрибування на обох ногах з одночасним змахом рук угору.

Після кожної вправи рекомендується невелика пауза (10-15 с) для відпочинку, врегулювання дихання та прийняття іншого вихідного положення (у разі необхідності). У цей час вихователь показує та пояснює наступну вправу.

Інтерес до загальнорозвиваючих вправ у дошкільників усіх вікових груп значно підвищується, якщо вони проводяться під музику, яка за темпом та ритмом відповідає характеру рухів. Музика створює передумови для більш швидкого засвоєння фізичних вправ, чіткого, ритмічного та координованого їх виконання.

Кожні два тижні у цій частині заняття розучується комплекс загальнорозвиваючих вправ, який   потім   виконується   під   час ранкової гімнастики.

Тривалість підготовчої частини складає біля 30% загального часу заняття - 7-12 хв.

Основна частина присвячується навчанню та вдосконаленню в дітей основних рухів (стрибки, метання, лазіння та ін.), вправ спортивного характеру (плавання, ходьба на лижах, катання на ковзанах та ін.), комплексному розвитку фізичних, інтелектуальних, моральних та вольових якостей. Важливе місце також відводиться рухливим іграм.

Ця частина заняття включає такі види діяльності: безпосереднє виконання дітьми фізичних вправ, участь у рухливій грі, сприймання й усвідомлення показу і пояснення вихователя, включаючи й спостереження за виконанням рухів іншими дітьми; необхідний відпочинок, допоміжні дії (розміщення фізкультурного інвентаря, перешикування, перехід від одного виду вправ до інших і т.д.).

Старших дошкільників потрібно періодично залучати до підготовки місця заняття. Вони розставляють необхідний спортивний інвентар: обручі на підставці, дуги, стояки для стрибків у висоту та ін., а після закінчення виконання вправ прибирають його на місце.

У молодших групах у цій частині заняття діти виконують два-три основних рухи, у старших дошкільників їх кількість збільшується до трьох-п'яти. Кожний з них повторюється не менше 5-8 разів, а якщо вправа виконується за короткий відрізок часу (стрибки у довжину з місця, метання, пролізання в обруч та ін.) і вона вже вивчена, кількість повторень збільшується до 10-16 разів.

Для розучування рухів застосовують різноманітні дидактичні методи та прийоми. Демонструючи вправу, вихователю потрібно виконувати її без напруження, чітко й правильно. До показу деяких рухів (особливо у старших дошкільнят) залучають найбільш підготовлених дітей. Дошкільники досить добре копіюють продемонстровану їм вправу. Від того, як показано певний рух, великою мірою залежить те, як вони ним оволодіють.

Пояснення має бути чітким та доступним для дітей. Коли показ рухів супроводжується поясненням, діти привчаються осмислювати, усвідомлювати свої дії. Під час навчання молодших дошкільників рухам провідне місце займає показ їх виконання. З часом, з розширенням рухового досвіду, діти сприймають словесні вказівки без показу, особливо виконуючи відомі їм рухи.

Під час виконання рухових навичок у старших вікових групах доцільно пропонувати дітям оцінювати виконання рухів їх однолітками, а також аналізувати свої дії. Це сприяє вихованню в них свідомого ставлення до виконання фізичних вправ й позитивно впливає на вироблення міцних та пластичних навичок.

Під час виконання основних рухів вихователь не повинен спонукати дітей до подолання великої висоти або довжини в стрибках, швидкого виконання лазіння по гімнастичній стінці або канату та ін. Важливо зосередити увагу на якості виконання рухів.

У цій частині заняття обов'язково проводиться рухлива гра. У її виборі обов'язково враховується підготовка дітей, їх інтереси, види рухів, запланованих на занятті, місце, де воно проводиться (зал, майданчик), пора року тощо.

Рекомендуються такі ігри, які не дублювали б рухи (за епізодичним винятком), що розучуються в основній частині. Наприклад, якщо діти виконують лазіння по гімнастичній стінці, вправу з рівноваги та стрибок у глибину, то гра добирається з метанням або передачею м'яча, з бігом на швидкість, щоб усебічно впливати на фізичну підготовку дітей та їхній фізичний розвиток.

Ігри, складні за організацією та правилами, краще розучувати на прогулянках, що допоможе раціональніше витратити час, відведений на основну частину заняття. Слід також уникати тривалих пауз між повтореннями гри, бо це негативно позначається на руховій активності дітей під час занять. Щоб дошкільники дістали оптимальне фізіологічне навантаження, краще добирати для занять ігри великої рухливості, в яких беруть участь одночасно всі вихованці. В усіх вікових групах вони повторюються 3-5 разів (залежно від складності правил, ступеня рухливості та кількості дітей у групі). Там, де закінчення гри не обумовлено ("Третій зайвий", "Квач" та ін.), вона триває у межах 5-8 хвилин.

Тривалість основної частини складає біля 60% загального його часу -12-25 хв.

Заключна частина заняття має забезпечити поступовий перехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та рухливою грою в основній частині, до відносно спокійного стану. Для цього проводять малорухомі ігри (епізодично) з нескладними рухами та правилами ("Знайди і промовчи", "Хто вийшов?" та ін.). На завершення пропонують ходьбу у повільному темпі, поєднуючи її із вправами на дихання, іноді з різними завданнями. Наприклад, пройти крадькома, як "кицька", з рухами рук, як "чапля" тощо.

Повільний темп виконання вправ на розслаблення, під музичний супровід сприяє відновленню організму дітей у більш короткий час.

Починаючи з середньої групи, в кінці заняття вихователь підводить його підсумки, робить короткі зауваження щодо виконання поставлених завдань та поведінки дітей.

Тривалість заключної частини заняття складає біля 10% загальної тривалості заняття - 1-5 хв.

Таким чином, збереженню високої працездатності дітей усіх вікових груп сприяє раціональне чергування фізичного навантаження та активного відпочинку, яке передбачає вправи, що виконуються з високою інтенсивністю (біг, стрибки, лазіння), перемежувати вправами середньої та низької інтенсивності (ходьба, вправи з рівноваги, підлізання та ін.).

При цьому фізіологічні зрушення в організмі дитини залежать не тільки від обсягу та інтенсивності м'язової діяльності, а й від її емоційного стану. Позитивні емоції, які викликають цікаві для дітей вправи та ігри, музичний супровід загальнорозвиваючих вправ підвищують їх працездатність та покращують якість виконання рухів.

Структура заняття, послідовність проведення розглянутих його частин лишаються незмінними. Не можна починати заняття з основної частини, не підготувавши організм дітей до певного фізичного навантаження. Не варто також закінчувати заняття в момент отримання дітьми найбільшого фізичного та емоційного навантаження, без заключної (заспокійливої) частини, не привівши до норми їх пульс і дихання. Проте тривалість кожної частини та обсяг матеріалу не постійні, вони змінюються залежно від навчально-виховних завдань й навколишніх умов (місце, де воно проводиться, пори року; фізичних вправ, запланованих на занятті).

Загальна тривалість занять з фізичної культури у першій та другій молодших групах - 20-25 хв., у середній - до 30 хв., у старшій та підготовчій до школи - 35-40 хв.

Під час занять підвищеної уваги з боку вихователя потребують діти з відхиленням у стані здоров'я або з затримкою розвитку окремих фізіологічних систем, а також ті, хто часто хворіє. До них необхідний індивідуальний підхід. Дітям, які перенесли тривалі хвороби (особливо у перші 2-3 тижні), які щойно вступили до дитячого садка або які за своїм темпераментом малоактивні, необхідна більша допомога з боку вихователя (додаткове роз'яснення, показ, страховка) та створення умов, які передбачають полегшення рухових завдань, зниження фізичного навантаження під час виконання вправ та рухливих ігор.

Для занять з фізичної культури необхідно створити відповідні гігієнічні умови. Якщо заняття проводиться у залі, його заздалегідь провітрюють, прибирають вологим способом, підготовляють потрібний фізкультурний інвентар. Одяг у дітей під час занять повинен відповідати погодним умовам та стимулювати їх активну рухову діяльність.

У фізкультурному залі доцільно одягти майку, труси, чешки або займатися босоніж. Улітку на фізкультурному майданчику: труси, майка, на носках тапочки або напівкеди. У прохолодну або вітряну погоду - легкий спортивний костюм, на ногах напівкеди або кеди. Восени та взимку при температурі 0 - +5°С дітям одягають бавовняну білизну (футболку з довгими рукавами, колготки), вовняний костюм, зверху - лижний, лижну шапочку, рукавички, кеди з вовняними шкарпетками. При зниженні температури до -10°С одягають куртку та тепле взуття.

Вихователь проводить заняття у спортивному одязі (брюки або шорти, футболка чи блузка, чешки або кеди). Цей одяг дає змогу почувати себе більш впевнено і не заважає показу рухів.

Способи організації дітей на заняттях.

 Важлива умова поліпшення якості заняття - використання найбільш раціональних способів організації дітей й досягнення оптимального фізичного навантаження на їх організм. Раціональна організація навчання дітей фізичних вправ є однією з основних передумов суттєвого підвищення загальної та моторної щільності занять з фізичної культури.

Загальна щільність заняття визначається як відношення часу, який педагогічно виправданий, до всієї тривалості заняття. Вона включає

організацію дітей, повідомлення навчальних завдань;

підготовку та прибирання фізкультурного інвентарю, необхідні перешикування дітей під час заняття та ін.; безпосереднє виконання фізичних вправ та спостереження за ними під час відпочинку, участь у рухливих іграх, розвиток рухових якостей; пояснення вихователя, виправлення помилок, допомога дітям, страхування; використання наочних посібників, показ вправ; педагогічний контроль; мотивація дітей; виховна робота під час проведення заняття; підведення підсумків.

Названі елементи педагогічної діяльності вихователя, спрямовані на підвищення загальної щільності заняття, постійно доповнюються та змінюються залежно від віку дітей, змісту заняття, педагогічної майстерності вихователя та ін.

Час, затрачений на безпосереднє виконання вправ, має найбільше значення, бо саме в цей період розв'язуються оздоровчі й освітні завдання (формування рухових навичок і розвиток фізичних якостей). Відношення часу, відведеного на безпосереднє виконання фізичних вправ та рухливих ігор, до всього часу заняття називається моторною (руховою) щільністю його.

Моторна щільність - найбільш специфічний показник ефективності заняття. Вона може бути різною залежно від його змісту, організації і методики проведення. Останні повністю залежать від підготовки вихователя до заняття та дій під час його проведення.

Важливе значення для збереження часу на занятті для виконання дітьми вправ має завчасне розміщення та максимальне використання наявного фізкультурного інвентарю. Щільність заняття також залежить від того, в якому поєднанні за обсягом та тривалості виконуються такі види діяльності дітей: сприйняття та осмислення пояснень, показ вправ; виконання їх дітьми; спостереження за рухами інших дітей; допоміжні дії (встановлення фізкультурних посібників); паузи під час занять (чекання своєї черги, роздавання інвентарю та ін.).

Для підвищення щільності заняття необхідно максимально скорочувати час на встановлення та прибирання посібників, чітко пояснювати вправи, уникати невиправданих пауз для чекання виконання вправ, вибирати найбільш оптимальний спосіб організації дітей для виконання основних рухів. Моторна щільність безпосередньо відображається на фізичному навантаженні дітей. Вихователю слід пам'ятати, що рухи, які виконуються з постійною зміною швидкості та ритму, а також вправи, пов'язані із статичними зусиллями, стомлюють дітей значно швидше.

Особливої уваги вимагає визначення та регулювання фізичних навантажень, оскільки від них суттєво залежить результат застосування фізичних вправ. Під навантаженням слід розуміти певну величину впливу вправ, які виконуються, на ті чи інші органи, системи органів або весь організм у цілому. Відповідно до цього впливу реакції організму та зміни у його стані значною мірою зумовлюють успішне вирішення завдань, які ставляться на занятті.

Фізичне навантаження залежить від багатьох факторів: характеру вправ та ігор, поєднання різних видів рухів, їх інтенсивності, тривалості, кількості повторень, темпу виконання, координаційної складності, ступеня засвоєння даного руху та ін. На нього також впливає нервово-психічне напруження дитини, її емоційний стан.

Усі ці фактори враховуються у регулюванні в процесі занять з фізичного навантаження. Доцільно чергувати його з відпочинком, більш інтенсивні рухи з менш інтенсивними, більш складні за структурою з менш складними, засвоєні дітьми вправи з новими.

Наші дослідження про вплив різних за обсягом фізичних навантажень на організм дошкільників свідчать про те, що після виконання найбільш інтенсивних вправ (стрибки в довжину, висоту з розбігу, лазіння по канату та ін.) відновний період у дітей в середньому триває 1,5-2 хв. За цей час пульс, як правило, знижується до вихідних даних, а частота та глибина дихання стає нормальною практично через 20-30 с.

Отже, паузи для відпочинку після виконання вправ із значним навантаженням на організм дитини не повинні перевищувати 2 хв. Після виконання рухів середньої і малої інтенсивності (стрибки в глибину, вправи з рівноваги, підлізання під дугу та ін.) час на відпочинок скорочується до 45-40 с.

Вибір способу організації дітей під час виконання рухів залежить від педагогічних завдань, ступеня засвоєння даного руху, його складності, наявності фізкультурного інвентаря та обладнання, місця проведення заняття.

Індивідуальний спосіб передбачає виконання рухів однією дитиною в той час, як інші спостерігають за нею. Цей спосіб застосовується епізодично. Він виправданий лише на початку формування рухової навички, коли діти знайомляться з новим рухом, а також у молодших групах, якщо виконуються вправи, що потребують страховки (лазіння по гімнастичній стінці, перелізання через колоду; ходьба по гімнастичній лаві, для деяких дітей). У застосуванні цього способу моторна щільність заняття найбільш низька.

Різновидом індивідуального способу є виконання вправ за викликом вихователя з метою уточнення деяких елементів рухової дії (одна дитина виконує, а інші спостерігають за нею). Індивідуальна робота з дитиною необхідна за будь-якого способу ведення занять.

Фронтальний спосіб організації дітей частіше застосовується у підготовчій та заключній частинах заняття. Цей спосіб є ефективним у розучуванні нескладних рухів, які не потребують страховки та допомоги з боку вихователя, а також у закріпленні та удосконаленні вже засвоєних рухів. Його перевага в тому, що діти максимально охоплені руховою діяльністю, у забезпеченні високої моторної щільності заняття.

Проте фронтальний спосіб не позбавлений деяких недоліків. Основний з них полягає в тому, що вихователю важко здійснювати індивідуальний підхід у навчанні рухів і він змушений в основному вказувати на помилки, характерні для більшості дітей.

Поточний спосіб організації передбачає виконання по черзі одного й того ж руху, найчастіше з шикуванням у колону. Наприклад, вправи на рівновагу, пролізання в обруч, стрибки у висоту та довжину з розбігу тощо. Під час виконання вправ потоком вихователь має змогу давати індивідуальні зауваження дітям, що є однією із значних переваг цього способу. Залежно від конкретних умов може бути організовано два або три потоки. Наприклад, старші дошкільники пролізають в обруч або ходять по гімнастичній лаві двома-трьома потоками (у двох-трьох колонах).

Починаючи із середньої групи, слід привчати дітей без нагадування підходити до приладу, притримуватися своєї черги. Наприклад, у виконанні ходьби по колоді або лаві: коли перша дитина доходить до її середини, друга починає ходьбу, а третя водночас підходить до приладу. Повертаючись на своє місце після виконання запропонованого руху, дитина також виконує вправу. Наприклад, після стрибка у висоту або довжину з розбігу діти йдуть у зворотному напрямку по мотузці, покладеній на підлозі (землі), або підлізають під дугу. Після ходьби по гімнастичній лаві (колоді) вони можуть пролізати в обруч або стрибати на обох ногах (як зайчики), рухаючись уперед.

У груповому способі організації діти кожної підгрупи (ланки) мають своє завдання. Дошкільників розподіляють на дві-чотири підгрупи й кожній з них пропонують для виконання різні рухи.

Більш складні вправи виконуються під керівництвам вихователя або музичного керівника, а інші (у старших дошкільників) - самостійно. Потім підгрупи міняються місцями.

У застосуванні групового способу важливе значення має правильний добір основних рухів. Не рекомендується застосовувати вправи, спрямовані на розвиток тих самих груп м'язів та рухових якостей. Наприклад, лазіння по гімнастичній стінці і лазіння по канату. Найбільш вдалі ті вправи, які доповнюють одна одну у всебічному впливі на організм дитини. Наприклад, стрибки у висоту або довжину раціонально поєднувати із вправами з лазіння або рівноваги; метання предмета на дальність або в ціль - із стрибками в довжину з місця або в глибину, підлізанням під дугою (пролізанням в обруч) тощо.

Оскільки під час виконання деяких рухів (лазіння по гімнастичній стінці, канату, повзання по лаві та ін.) інші діти тривалий час чекають своєї черги, для заповнення цих пауз рекомендується пропонувати їм додаткові вправи. Вони мають бути прості та знайомі дітям. Місце для їх виконання відводиться поряд з основною вправою і, як правило, у полі зору вихователя. Наприклад, у старшій групі троє-четверо дітей виконують лазіння по гімнастичній стінці (кожний на окремому прольоті), а інші в цей час стрибають зі скакалкою. Після лазіння по стінці діти беруть скакалки і стрибають, а наступні троє-четверо виконують лазіння і т.д.

Застосування додаткових вправ значно підвищує рухову активність дітей, дає змогу частіше повторювати різноманітні основні рухи і краще оволодівати програмовим змістом.

Змінний спосіб організації застосовується, якщо рух виконує одночасно кілька дітей (3-5-7), а решта спостерігають, чекаючи своєї черги. Так, коли виконується стрибок у глибину з лави (колоди), одночасно можуть стрибати 4-5 дітей, те саме - у метанні в ціль, лазінні по гімнастичній стінці (канату) і т.д.

Застосування змінного способу дає можливість вихователю краще спостерігати за дітьми, дозувати навантаження, виправляти помилки, але щільність заняття при цьому дещо нижча, ніж при застосуванні фронтального способу.

Одним із ефективних способів організації старших дошкільників в основній частині занять є колове тренування. Дітей розподіляють на декілька підгруп (4-5), кожна з яких виконує свій рух певний час (2-3 хв.), а потім за командою вихователя переходить по колу до наступної вправи. Цей спосіб має багато спільного за організацією із груповим. Однак головна його мета спрямованість на комплексний розвиток рухових якостей у дітей. Тому вправи не повинні бути складними, щоб діти мали змогу повторювати їх багаторазово.

Рухи   для   комплексу   колового   тренування   підбираються   з   обов'язковим   врахуванням принципу всебічного їхнього впливу на всі основні м'язові групи та системи організму (дихальну, серцево-судинну та ін.). Це дає можливість ефективніше та цілеспрямованіше впливати на розвиток таких фізичних якостей дитини: швидкості, спритності, гнучкості, сили та витривалості. Однією з особливостей колового тренування є поєднання

нормування фізичного навантаження з його індивідуалізацією. Враховуючи те, що більшість дітей групи одночасно виконує запропоновані вправи, створюються позитивні умови для виховання моральних та вольових якостей: самостійності, наполегливості, дисциплінованості та ін. Колове  тренування   має   значну  перевагу   над   іншими

Способами організації, сприяє збільшенню моторної щільності заняття, підвищенню ефективності навчального процесу. Воно дає змогу дітям самостійно виконувати фізичні вправи з посильним для них навантаженням. При складанні комплексу колового тренування, який виконується на початку основної частини заняття, необхідно чергувати засвоєні дітьми вправи і рухи високої інтенсивності з вправами середньої або низької динамічності.

Орієнтовний комплекс колового тренування для дітей підготовчої до школи групи (фізкультурний зал).

1. Лазіння по канату на доступну дитині висоту.

2. Ходьба по гімнастичній лаві з рухами рук (крок правою ногою - оплески у долоні перед грудьми, крок лівою ногою - оплески у долоні за спиною), в кінці лави - стрибок у глибину; у зворотному напрямі діти виконують підлізання під дугу грудьми вперед (2-3 дуги).

3.      Ведення великого м'яча з відскакуванням від підлоги поштовхом кисті правої руки швидким кроком на відстань 5-6 м, у зворотному напрямку діти виконують ведення лівою рукою.

4.      Пролізання в обруч лівим або правим боком (обручі поставлено на відстані 1 м), у зворотному напрямі діти виконують стрибки на обох ногах з просуванням уперед (руки на поясі).

            5. Стрибки довільним способом з обертанням скакалки вперед.

Наші дослідження моторної щільності занять під час використання різних способів організації дітей дали змогу встановити такі співвідношення часу, затраченого на виконання вправ, до загальної тривалості заняття (у відсотках): при фронтальному способі щільність становила - 75-88%, коловому тренуванні - 72-84%, груповому - 66-75%, поточному - 62-70%, змінному - 58-66%, індивідуальному - 18-24%.

Результати дослідження підтверджують, що слід прагнути до найраціональнішого способу організації дітей під час виконання основних рухів. При цьому варто пам'ятати, що моторна щільність заняття не постійна і змінюється залежно від його дидактичних завдань. Так, менша щільність буде характерна для занять, на яких вивчається новий матеріал, бо значна частина часу витрачається на пояснення й показ рухів. Вихователь повинен уміти користуватися всіма способами в різних поєднаннях, що забезпечить ефективність навчання дітей основних рухів.

Застосовуючи зазначені способи організації дітей з метою підвищення моторної щільності заняття, потрібно забезпечити групу необхідною кількістю спортивного приладдя. Наприклад, ходьба по одній гімнастичній лаві або метання м'яча в один щит завжди матимуть низьку моторну щільність. Треба віддавати перевагу посібникам колективного типу. Так, підлізання під шнур, натягнутий між двома стояками на відстані 5-6 м (або поперек залу) на висоті 40-50 см, буде раціональнішим з погляду щільності, ніж підлізання під одну або дві дуги; під час стрибків у глибину з гімнастичної лави можна повторити рух більшу кількість разів, ніж під час стрибків з одного-двох кубів тощо.

Важливий засобом підвищення моторної щільності занять є їх музичний супровід, а також безпосередня участь вихователя в рухливих іграх та деяких вправах (у всіх вікових групах), що підвищує емоційний настрій дітей та їх рухову активність.

Методика проведення фізкультурних занять в  різних вікових групах.

У всіх вікових групах структура занять залишається незмінною. Однак зміст та методика їх проведення мають свою специфіку, виходячи з анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей дітей кожної вікової групи. Заняття з дітьми першої молодшої групи. Зміст занять з фізичної культури з дітьми третього року життя визначений програмою. Навчання фізичних вправ у цій групі носить опосередкований характер. Рухи, якими оволодівають малюки, засвоюються у результаті багаторазових повторень. Тому під час проведення заняття вихователю необхідно забезпечити достатню рухову активність усіх дітей. Слід орієнтуватись на фронтальний спосіб організації дітей під час виконання рухів. Вихователь намагається, щоб усі діти із задоволенням брали участь у заняттях, з бажанням виконували запропоновані їм вправи та гралися.

Заняття починається з ходьби та бігу зграйкою разом з вихователем. Поступово засвоюється ходьба та біг у колоні, діти шикуються при цьому довільно за вказівкою вихователя.

Бажано супроводжувати ходьбу та біг музикою, що сприяє розвитку відчуття ритму, темпу, злагодженості рухів та орієнтування в просторі. Спочатку діти ходять з оплесками у долоні, щоб краще сприймати ритм та темп мелодії, погоджуючи з нею ходьбу, а потім крокують під музику або удари в бубон, виконуючи вільний мах руками.

Починаючи заняття, важливо зацікавити дітей. Тому вихователь пропонує їм імітаційні завдання: ходити тихенько, як мишка, або високо віднімаючи коліна, як конячка; бігати швиденько, щоб дощик не замочив та ін. Тривалість бігу у середньому темпі в межах 20 с, а у повільному - до 50 с.

Загальнорозвиваючі вправи, в основному імітаційного характеру, виконуються після шикування в шеренгу або коло. Доцільно при цьому широко застосовувати предмети: прапорці, брязкальця, кубики, шишки, стрічки тощо. Можна пропонувати довгі палиці (4-4,5 м) або великий обруч, за який тримається одночасно вся підгрупа дітей. Вони виконують 3-4 вправи, повторюючи кожну 4-5 разів, стрибки 8-Ю разів.

В основній частині дітям пропонують два види основних рухів. Одні більш складні (лазіння, ходьба по дошці), а інші -простіші, щоб можна було виконувати їх відразу підгрупою дітей (6-8). Наприклад, лазіння по гімнастичній стінці поєднується з прокочуванням м'яча один одному з позиції сидячи навпочинки. Лазінням займаються 2-3 дітей, а прокочуванням м'яча одночасно вся група або підгрупа.

Основні, рухи можна виконувати потоком. Діти спочатку проходять по дошці, а потім підлазять під дугу. У навчанні основних рухів широко застосовують конкретні завдання з використанням орієнтирів: пройти по доріжці (викладеній з двох шнурів), добігти до прапорця, доповзти до брязкальця, перестрибнути через стрічку тощо.

Під час виконання основних рухів особливо складних деяким дітям необхідна допомога. Наприклад,  під час:  лазіння  по  гімнастичній стінці (драбинці), ходьби по гімнастичній лаві, перелізання через колоду (лаву) та ін. У таких випадках вихователь повинен підбадьорити малюків, іноді підтримати рукою.

Вихователь зацікавлює дітей тим, що виявляє своє емоційне ставлення до їхньої діяльності: жвавим тоном заохочує малюків до виконання запропонованих вправ; усмішкою, коли з'являються цікаві персонажі в іграх. Привітне обличчя, щира ласкавість у звертаннях вихователя до дітей сприяють створенню позитивного ставлення у них до систематичних занять з фізичної культури.

Самооцінка особистих вчинків у малюків ще не розвинена, і зауваження можуть привести до їх негативної реакції. Вихователь показує дітям, які помиляються, як правильно виконати вправу. У випадку порушення дисципліни, запізнення у виконанні вправи або небажання припинити її своєчасно вихователь нагадує їм, як потрібно себе поводити чи відвертає їхню увагу від того, що їх дратує. Більшість вправ під час заняття вихователь виконує разом з дітьми.

Слід також враховувати психофізіологічні особливості дітей третього року життя: підвищену збудливість, нестійкість емоційного стану, велику рухливість, швидку стомлюваність від одноманітних вправ та ін. Значної уваги з боку вихователя потребують малорухливі, слабкі, сором'язливі діти, а також ті, що мають недоліки у фізичному розвитку та слабку рухову підготовку. Вони боязкі, пасивні у виконанні деяких вправ та під час ігор. Однак, якщо рухове завдання цікаве для дитини, у неї з'являється бажання виконати вправу більш якісно.

Завершується основна частина рухливою грою, в якій беруть участь усі вихованці. Характерною особливістю ігор для цієї вікової групи є те, що всі діти виконують одну й ту ж роль, а головну функцію - ведучого бере на себе вихователь. У процесі гри він підказує її правила та показує рухи. Кожна гра повторюється 3-4 рази.

У заключній частині заняття проводиться ходьба в повільному темпі, іноді з імітацією знайомого дітям образу: пройти крадькома, як кицька; з рухами рук угору та вниз, як пташка. Також можна провести гру малої рухливості: "Знайди прапорець", "Де подзвонили?" та ін. Закінчується заняття загальним схваленням дій дітей, аналіз їх діяльності не дається. Загальна тривалість заняття до 20 хвилин.

Заняття з дітьми середньої групи. Специфікою навчання  фізичних  вправ з дітьми п’ятого року життя є більш  високий якісний рівень виконання рухів. Це пов’язано  з можливостями  дошкільників цього віку  сприймати, уявляти, аналізувати та оцінювати послідовність та якість особистих рухових дій.

У колону та шеренгу дітей привчають шикуватися за зростом. Для перешикування у декілька колон (ланок) вихователь перед початком заняття розподіляє їх по ланках і призначає ведучих.

Після приходу на місце  де проводиться заняття (зал або майданчик) діти  перешиковуються з поворотом  з колони в шеренгу і їм  повідомляють короткий зміст заняття. Потім вони виконують ходьбу різними способами (на носках, п’ятках, зовнішньому склепінні стоп, приставним кроком та ін.) за ведучим та біг у середньому 25-30 с) або повільному (до 1хв 30 с) темпі. Під час ходьби вихователь постійно нагадує дітям, щоб вони не нахиляли голову і тримали спину рівною, виконували вільний мах руками, не човгали ногами, змінювали швидкість ходьби  та бігу  відповідно до темпу музики або підрахунку.

З метою удосконалення орієнтування в просторі дітям пропонують ходьбу та біг  зі зміною напрямку (змійкою), раціонально використовувати площу залу (майданчика, дотримуватися певної відстані (дистанції, при  пересуванні в колоні по одному або по два (в парах).

Для виконання загально розвиваючих вправ діти перешиковуються у три-чотири колони з заведенням ланок. Ці вправи виконуються з різних  вихідних положень: стоячи, сидячи, лежачи. Збільшується кількість предметів (обруч, гімнастична палиця, м’ячі різного діаметра та ін.), які пропонуються дітям  у підготовчій частині заняття. Вихователь звертає увагу на більшу чіткість вправ та слідкує за правильним  диханням дітей, нагадуючи про необхідність глибокого вдиху та повного видиху, підказує, коли його краще зробити. Для занять підбирають 5-6 вправ, кожна з них повторюється 6-8 разів, стрибки – 16 разів.

В основній  частині діти виконують 3-5 основних рухів. Позитивний вплив занять  буде досягнуто лише за умови високої моторної щільності та достатньої рухової активності дітей. З цією метою доцільно застосовувати фронтальний та груповий способи  організації дітей, а також використовувати комбінацію з 4-5 основних рухів, які виконуються одне за одним:  підлізання під дугу, ходьба по гімнастичній лаві, стрибок у глибину у зворотньому напрямку – повзання в упорі стоячи на колінах. Ці завдання одночасно виконують 2-3 підгрупи, діти рухаються одне за одним безперервним потоком.

Чергове виконання вправ дає можливість вихователю контролювати  дії дітей та надавати, кому потрібно, необхідну допомогу та страховку. При такій організації вони привчаються спостерігати  за рухами  однолітків та аналізувати їх.

Прийоми навчання у середній  групі мають свої особливості. Якщо розучують  незнайомий дітям рух, вихователь показує його у супроводі пояснень. Повторний показ здійснює  дитина, яка краще володіє цим рухом. У подальшому, коли навичка сформована, діти виконують вправу після  короткого  нагадування вихователя. Значне місце під час занять продовжують займати імітаційні вправи та ігрові прийоми навчання, які  підвищують інтерес до  запропонованих  рухів, дають змогу подолати невпевненість та боязкість у деяких дітей.

У процесі занять  необхідно  проявляти  максимум уваги до кожної дитини, враховуючи її індивідуальність, допомагаючи осмислити рухове завдання. Загальною для всіх  вимогою є привчання дітей бути наполегливими, доводити вправу до кінця, виховувати в них вольові якості у процесі  виконання основних рухів.

Обов’язковим елементом змісту цієї частини є рухлива гра, з якої діти повинні отримувати найбільше фізіологічне та емоційне навантаження. Більшість ігор у цій групі мають сюжетний характер, який визначає зміст рухів. Головні роль (ведучого) виконує хто-небудь з дітей. При повторенні деяких ігор її можуть виконувати двоє-троє дітей. Наприклад, „Зайці і вовк” або „Лисиця в курнику” ловлять дітей, які втікають від вовка або лисиці.

У процесі гри вихователь слідкує за діями гравців, дотримання ними правил, робить зауваження тим, хто їх порушує, стимулює активність дітей. Гра повторюється 3-4 рази.

Заключна частина закінчується ходьбою у повільному темпі іноді малорухливою грою та коротким підбиттям  підсумків заняття. Вихователь відзначає позитивне у виконанні основних рухів та рухливої гри, а також у поведінці, відмічає  досягнення окремих з них. Тривалість заняття складає в межах  25- 3- хвилин.

Заняття з дітьми старшої групи. Рухи дітей шостого року  життя стають більш свідомими і мають довільний характер. Рухова діяльність їх більш  різноманітна, вони  впевнено  виконують основні рухи (ходьбу, біг, стрибки в довжину з місця, метання предметів та ін.), для них характерна більша самостійність в  оволодінні новими вправами. Оцінка  діяльності своїх рухів або однолітків має більш розгорнутий, обґрунтований та об’єктивний  характер.

Перед початком заняття діти самостійно шикуються у колону за зростом, переходять  до місця занять, а потім, виконуючи поворот ліворуч або праворуч, перешиковуються у шеренгу. У цій віковій групі застосовуються більш чіткі команди: „Направо!”, „Наліво!”, „Кроком руш!”, „Кругом!”, „Група, стій!” та ін.

Тому під час проведення занять  вихователь вправляє дітей у виконанні названих команд, які дають можливість швидко їх перешикувати та почати відповідний рух.

         На початку заняття повідомляється короткий його зміст. Після цього діти виконують поворот і шикуються в колону. Потім виконують різні види ходьби та бігу, вправи на увагу, танцювальні рухи (якщо заняття проводиться пі д музику) і  перешиковуються з поворотом (праворуч або ліворуч) через центр  по три – чотири в декілька колон.

         Оскільки навички ходьби та бігу в більшості дітей вже сформовані, основна увага приділяється удосконаленню цих рухів при  виконанні їх у різному темпі та способами групових шикувань (у колоні, в парах, зграйкою та ін.), а також дотриманню  правильної постави та ритмічному диханню (2-3 кроки – вдих, 3-4 – видих під час ходьби в середньому темпі).

Під час  виконання загально розвиваючих вправ вихователь домагається, щоб діти чітко дотримувалися напрямку, амплітуди, темпу рухів та правильного виконання  не тільки вихідних та кінцевих , а й проміжних положень. Вправи можуть виконуватися з різних вихідних положень: стоячи (основна стійка, стійка ноги нарізно, в упорі стоячи), сидячи, лежачи. Цікаві для дітей загально розвиваючі вправи у парах або в колі, коли  вони тримають одне одного за руки. З цими дітьми широко  застосовують різні посібники: гімнастичні палиці, обручі, скакалки, торбинки з  піском вагою 200 г та ін. Вони підвищують функціональне  навантаження на організм  дитини і мають значний тренувальний вплив на зміцнення м’язового апарата дошкільнят, формування в них правильної постави.

Зі старшим дошкільниками, особливо  коли заняття проводяться на свіжому повітрі, комплекс загально розвиваючих вправ може виконуватися під час ходьби в колоні по одному. Діти йдуть по колу з інтервалом від півтора до двох кроків один від одного і виконують по черзі вправи, спрямовані на розвиток м’язів рук, тулуба та ніг. Це значно скорочує час на підготовчу частину заняття і збільшує основну. Все це виправдано тим, що дитячий організм значно швидше включається у працю і досить швидко відновлюється. Комплекс загально розвиваючих вправ у комплексі 6-7, кожна повторюється 8-10 разів, стрибки до 20 разів.

В основній частині удосконалюються вміння та навички раніше засвоєних рухів. Деякі види рухів: стрибки у висоту та довжину з розбігу, лазіння по канату, різнойменним способом по  гімнастичній стінці та ін. починають розучуватися саме в цій групі. При ознайомленні з новими  рухами вихователь показує їх (або найбільш підготовлена дитина), дохідливе пояснює та пропонує виконати вправу, створюючи для деяких з них полегшені умови (мінімальна висота перешкоди, стрибок з одного-двох кроків та ін).

При складанні руху краще зосередити увагу дітей на одному-двох елементах, якими діти повинні оволодіти спочатку, а на наступних заняттях вони  вивчають інші елементи і їх поступово підводять до виконання руху в цілому.

При удосконаленні основних рухів доцільно  застосовувати

 Змагальний метод. Наприклад, вихователь при виконанні метання предметів в ціль або лазінні по гімнастичній стінці пропонує дітям виконати цю вправу чітко, красиво та без помилок. Обов’язково потрібно підбити  підсумки змагання та дати мотивовану оцінку дітям-переможцям.  Змагання значно підвищує інтерес до запропонованих фізичних вправ.

         Застосування цього методу  має також виховне значення для  дітей. вони привчаються поважати одне одного, об’єктивно оцінювати свої можливості, проявляти  витримку, впевненість у своїх силах, рішучість. Однак не слід протиставляти успішність у виконанні рухів більш  підготовлених дітей недолікам та помилкам більш слабким з них. Потрібно сприяти встановленню дружніх взаємин у групі, попереджувати проявляння  зазнайства та неповаги до своїх товаришів.

         Успіх у формуванні рухів залежить від активності дітей. тому  необхідно застосовувати найбільш оптимальні способи організації дітей під час виконання основних рухів. У цій групі  застосовують колове тренування, яке дає можливість впливати на  комплексний розвиток фізичних  якостей та досягти достатнього фізіологічного навантаження  на організм дітей.

         Активність дитини також підтримує його свідоме  ставлення  до запропонованих вправ. Тому слід частіше залучати дітей до аналізу виконання рухів у своїх однолітків. Наприклад, „Діти, подивіться уважно, як виконує стрибок з куба Оксана”. Якщо вони помічають помилки у своїх товаришів, то біль свідомо ставляться до особистого виконання рухів і виправляють свої помилки.

         Рухливі ігри для старших дошкільників різноманітні за  змістом. Для занять підбирають сюжетні ігри, естафети та ігри з  елементами спорту, у яких передбачається розподіл гравців на  команди. Відповідальні ролі в іграх виконують самі діти. Безпосередня участь вихователя в іграх не обов’язкова. Він керує ходом гри, нагадує правила, слідкує за їх виконанням,  а також спостерігає за правильністю рухів дітей. Однак це не виключає епізодичну участь його в грі,  тому що це пожвавлює ігрові дії дітей і підвищує інтерес до неї.

         Спілкування вихователя з дітьми під час гри,  емоційне її проведення, об’єктивний аналіз наслідків допомагають більш свідомому ставленню гравців до своєї  поведінки, позитивно  впливають на виховання моральних та вольових якостей дошкільників цієї групи. Кожна гра, якщо вона має чітке закінчення,  повторюється 3-4 рази.

         У заключній частині заняття  виконується ходьба у повільному темпі у поєднанні з вправами на врегулювання дихання, епізодично-спокійна рухлива гра. Підбиваються підсумки  заняття, де вихователь  відмічає успіхи окремих дітей, робить зауваження тим, хто порушував дисципліну, був не уважним, рекомендує потренуватися самостійно у деяких рухах під час прогулянок.

         Тривалість занять у цій групі 30-35 хвилин.

1. Методика проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп: збір на гру, зацікавлення грою, організація дітей на гру, пояснення гри, розподіл ролей, розмітка майданчика, розміщення дітей, роздача інвентаря, атрибутів до гри, команди і сигнали до початку дій, особливості керівництва рухами, поведінкою дітей різних вікових груп в процесі гри, темп виконання фізичних вправ і дозування фізичного навантаження, підведення підсумків.                 Визначення і значення рухливої гри

    Рухливі ігри – важливий засіб виховання дітей дошкільного віку.

Значення

Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

    Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються різноманітні вміння і навички основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості як швидкість, спритність, витривалість.

    Також цінність рухливої гри полягає у тому, що вона викликає позитивні емоції, почуття задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на психічний та фізичний розвиток дошкільника.

    Значний вплив мають рухливі ігри на виховання морально-вольових якостей, на розумовий розвиток дитини, допомагають збагатити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, розширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії тварин, птахів, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин.

    Рухлива гра  – це складна рухова, емоційно забарвлена діяльність, обумовлена, точно встановленими правилами,  які допомагають виявити кінцевий результат.

Рухливі ігри є провідним видом діяльності у  дошкільників, бо діти розвиваються.

Структура:

ігровий задум або мета гри;

ролі;

ігрові дії;

сюжет;

правила гри.

    Під час вибору рухливих ігор потрібно враховувати певні вимоги:

1)     Ігри добираються відповідно педагогічних завдань. Варто чітко визначити, які вміння і навички у цій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується.

2)     Під час вибору рухливої гри враховується її місце у режимі дня (на ранковій, денній та вечірній прогулянках).

3)     Враховується місце проведення та пора року.

4)     Також потрібно зважати на рухову підготовленість дітей, їх інтереси та уподобання.

     Ігровою діяльністю дітей керує вихователь. Для того, щоб гра служила емоційним засобом фізичного виховання дітей, вихователь має проводити її з радістю і залюбки. Для того, щоб зібрати дітей на гру, можна використати: 

·         умовний сигнал;

·         цікаву та яскраву іграшку;

·        закличку;

·        вірші, загадки;

·         сюрпризний момент.

    Потім потрібно познайомити дітей з сюжетом та ходом гри, правилами, показати певні рухові дії. Наступний етап – це розподіл ролей між гравцями.

У кожній віковій групі він має свої особливості.    

      У молодших групах вихователь спочатку сам виконує роль ведучого, а в ІІ півріччі ІІ молодшої групи призначає дітей на цю роль. Наприкінці середньої групи та у старшому дошкільному віці  на роль ведучого діти вже можуть обирати самостійно. Для цього у пригоді їм стають лічилки, жеребкування, розрахунок на «один», «два» і т.д.

     Вихователь стежить за виконанням дітьми правил гри, за якістю виконаних рухових дій. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Хід рухливої гри слід спрямовувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей. Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед, слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, допомагав, був доброзичливим. Проте не слід вдаватися до зайвої критики дітей за те, що вони були повільними і тому їх піймали. Найголовніше – це викликати у дитини бажання наступного разу досягти кращих результатів.

      Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Ось чому вихователь обов’язково сам регулює фізичне навантаження. Активна рухова діяльність має становити 2/3 всього часу і 1/3 витрачається на пояснення, навчання, виправлення помилок.

     Великою мірою гра сприяє розвитку індивідуальних здібностей дитини, допомагає позбутися деяких фізичних вад та психологічних комплексів. Це особливо помітно при порівнянні дітей, які беруть участь у змаганнях, з тими, хто позбавлений такої можливості, або ж ухиляється від них з власної ініціативи.

    Як стверджують одноголосно видатні педагоги всіх часів і народів, дитинство без гри – неповноцінне. Саме тому в наших дошкільних навчальних закладах дедалі більше уваги приділяється фізичному вихованню дітей, рухливим іграм в приміщенні та на свіжому повітрі. Адже дитина повинна зростати не лише розумово довершеною, а й фізично розвиненою, з користю як для себе, так і для всього суспільства.

1.     Фізкультхвилинки та фізкультпаузи. Необхідність проведення фізичних вправ в різних вікових групах в процесі занять з різних розділів програми та між заняттями. Підбір і проведення фізичних вправ в різних вікових групах. Методика проведення: організація дітей, прийоми проведення фізичних вправ, темп виконання та дозування фізичного навантаження, тривалість фізкультхвилинок.

Фізкультхвилинки та фізкультпаузи

         І. Дітям дошкільного віку важко провести ціле заняття не рухаючись, тривалий час  концентрувати свою увагу на якомусь одному  завданні або слухати пояснення навчального матеріалу. Наукові дослідження (М.В.Антропова, Г.П.Лєскова, Н.А.Ноткіна та  ін.) свідчать про те, що  статичне навантаження є найважчим  для дитини.

         Тривале сидіння в одній позі і розумове напруження дошкільнят під час занять (за винятком занять з фізичної культури та  музичних) призводять до розумової  втоми,  послаблення уваги,  уповільнення току крові та кровопостачання мозку. Стомившись, деякі діти сутулять спину, лягають грудьми на край стола,  нахиляють тулуб вліво  або вправо. Все це негативно впливає на поставу дошкільнят.

         Основні ознаки стомлення дітей, як  встановлено у дослідженнях Н.М.Аксариної, такі: порушення нещодавно сформованих вмінь; порушення координації дрібних рухів, уповільнення їх, тривалі відволікання; примітивне маніпулювання (перекладання предметів, що  знаходяться на столі; постукування по  столу та ін.), підвищена роздратованість, позіхання. Ці ознаки поведінки багатьох  дошкільнят є сигналом  для вихователя про те, що вони  втомилися. Така реакція  організму  при  даному  розумовому напруженні може  змінюватися процесом  гальмування, для якого характерна млявість, діти потягуються, лягають грудьми на стіл та ін.

         Наукові дослідження (М.В.Антропова, Н.Т.Теленчі та ін.) свідчать про те, що перші ознаки стомлення  виявляються у дітей середньої групи на

7-9 хв., старшої – на 10-12 хв., підготовчої до школи групи – на 12-14 хв.

         Відомий російський фізіолог І.М.Сєченов розробив вчення про активний відпочинок і довів, що  працездатність людини поновлюється швидше, якщо процес  збудження на якийсь час переключатиметься на інші центри головного мозку. Отже,  короткочасна зміна діяльності дітей у вигляді невеликих комплексів гімнастичних  вправ дає можливість зменшити стомленість  і відновити  працездатність дошкільнят для успішного  продовження навчальної роботи в другу половину заняття.

         ІІ. Добираючи вправи  для фізкультурної хвилинки, слід керуватися таким  вимогами: вправи мають відповідати віковим особливостям дошкільників, бути їм відомими і охоплювати в основному великі м’язові групи; за характером вправи повинні бути типу потягування і розслаблення м’язів, щоб активізувати функції дихання і серцево-судинної системи. Рухи фізкультурної хвилинки за своїм характером повинні  бути протилежними  положенню тулуба, ніг, голови, рухів рік дітей під час занять. Наприклад, якщо в процесі малорухомих занять в них  втомились м’язи ніг, спини, шиї, то під час фізкультурної хвилинки доцільно давати вправи з виправленням ніг та тулуба, розведенням плечей (рук у сторони), підніманням голови; напруженням м’язів кисті і їх розслабленням.

         Ці вправи виконуються з різних вихідних положень: сидячи  за столом, стоячи за столом, стоячи біля стола. До комплексів треба вводити вправи, які вивчалися на заняттях з фізичної культури. Це зекономить час, який довелося б витратити  для пояснення того чи іншого вихідного положення і виконання вправи.

         Основна спрямованість комплексів фізкультурних хвилинок така:

1)     вправи типу потягування, які сприяють випрямленню хребта та підвищують тонус м’язів-розгиначів тулуба;

2)     врави в нахилах і поворотах тулуба;

3)     врави для м’язів ніг (відведення ніг, присідання, стрибки). Остання вправа повинна  бути спрямована на зниження  фізіологічного навантаження відносно попередніх вправ ( повільне піднімання рук вгору та опускання вниз у поєднанні з глибоким вдихом та повним видихом).

ІІІ. Фізкультурна хвилинка проводиться щодня під час занять з конструювання, малювання, ліплення, розвитку мови, математики та ін. До комплексів фізкультурних хвилинок входить 3-4вправи, кожна з яких повторюється по 4-6 раз. Темп виконання  вправ  середній або повільний. Загальна  тривалість – одна-дві хвилини.

         Добираючи для фізкультурної хвилинки, слід керуватися такими вимогами: вправи мають відповідати віковим  особливостям дошкільників, бути їх відомими  і охоплювати  в основному великі  м’язові групи; за характером вправи повинні  бути типу потягування і розслаблення м’язів, щоб активізувати функції дихання і серцево-судинної системи. Рухи фізкультурної хвилинки за своїм характером повинні бути протилежними  положенню тулуба, ніг, голови, рухів рук дітей під час занять. Наприклад, якщо в процесі малорухомих занять в них втомились м’язи ніг, спини, шиї, то під час фізкультурної хвилинки доцільно давати вправи з виправленням ніг та тулуба, розведенням плечей (рук у сторони), підніманням голови; напруженням м’язів кисті і їх розслабленням.

         Ці вправи виконуються з різних вихідних положень: сидячи за столом, стоячи за столом, стоячи біля стола. До комплексів треба вводити вправи, які вивчалися на заняттях з фізичної культури. Це зекономить час, який довелося б витратити для пояснення того чи іншого вихідного положення і виконання вправи.

         Основна спрямованість комплексів фізкультурних хвилинок така:

1)     вправи типу потягування, які  сприяють випрямленню хребта та  підвищують тонус м’язів-розгиначів тулуба;

2)     Вправи в нахилах і поворотах тулуба;

3)     Вправи для м’язів ніг  (відведення ніг, присідання, стрибки). Остання вправа повинна бути  спрямована на зниження фізіологічного навантаження відносно попередніх вправ (повільне  піднімання рук вгору та опускання вниз у поєднанні з глибоким вдихом та повним видихом).

Вправи слід погоджувати з характером занять. Так, на заняттях з ліплення та малювання від  одноманітних динамічних  напружень у дітей  стомлюються м’язи рук. Крім того, вони досить часто  перебувають у зігнутому положенні. Саме тому під час фізкультурних хвилинок на цих заняттях використовуються вправи на інтенсивне потягування, випрямлення та вигинання хребта, на розпрямлення грудної клітки, які  виконуються з одночасними рухами рук (вгору, в сторони та ін.) і подальшим опусканням їх у вихідне положення. Ці вправи також запобігають викривленню хребта.

На заняттях з розвитку мови та математики діти маже не рухаються. У даному випадку доцільне введення інтенсивних  рухів з широкою  амплітудою, а також енергійних рухів кистей (обертальні рухи,  стискування пальців та ін), які підвищують тонус кори головного мозку в цілому.

У  комплекси фізкультурних  хвилинок слід вводити вправи для ніг, особливо коли діти виконують комплекс у положенні стоячи за столом або біля столу. Такі вправи стимулюють кровообіг у нижніх кінцівках, у ділянках таза і живота дитини.

Іноді фізкультурна хвилинка поєднується із змістом заняття. Наприклад, під час заняття з математики дітям показують картку з цифрою 6 і пропонують поплескати у долоні або виконати  присідання на один раз більше або вихователь показує 5-6  олівців і промовляє: „скільки олівців у нас, нахилились стільки раз” і т. ін.

Комплекси вправ для фізкультурних хвилинок змінюються через два-три тижні, причому  змінювати можна не весь комплекс, а тільки окремі вправи, вихідні положення, амплітуди рухів. Все  це створює враження новизни вправ, і діти виконують їх з неослабленим інтересом.

Перед проведенням фізкультурної хвилинки вихователь пропонує дітям приготуватися до виконання вправ. Пропонувати вправи слід спокійним тоном, щоб не викликати зайвого збудження і не відвертати увагу від навчального процесу. Вихователь показує рухи, а потім пропонує дітям виконати їх. Якщо вправи знайомі дошкільнятам (вони виконували їх кілька разів на попередніх заняттях), не варто їм  показувати, а досить лише сказати: „Виконуємо першу вправу”, Виконуємо другу вправу” і т. д.

Під час проведення фізкультурної хвилинки вихователь стежить  за тим, як діти виконують вправи, і робить потрібні  зауваження. Особливу увагу слід приділяти диханню. Важливо, щоб діти дихали глибоко (через ніс, а видихали ротом), поєднуючи дихання  з рухами. Якщо у вправах немає чітко  обумовлених фаз вдиху та видиху, дихати треба  рівномірно в довільному темпі.

Комплекси вправ для фізкультурних хвилинок

Комплекс 1 (сидячи за столом)

1.     Піднімання рук вгору.

В. п. – сидячи за столом, руки вперед на столі.

1-2 руки вгору -  в сторони, потягнутися (вдих);

3-4 – опустити руки у в. п. (видих). Повторити 4-6 раз  у повільному темпі.

2. Повороти тулуба.

В. п. – сидячи за столом, руки за голову.

1 – повернути тулуб праворуч, руки в сторони (вдих);

2 – повернутися у в. п. (видих);

3-4 – те саме вліво. Повторити 4-6 раз у середньому темпі.

2.     Згинання та розгинання рук.

В. п. – сидячи за столом, руки до плечей, пальці стиснуті в кулаки.

1 – руки вперед, пальці розчепірити (видих);

2 – повернути у в. п. (вдих). Повторити 4-6 раз у середньому темпі.

3.     Піднімання рук в сторони.

В. п. – сидячи за столом упівоберта, кисті рук біля грудей.

1- руки в сторони (вдих);

2- повернутися у в. п. (видих). Повторити 4-6 раз у повільному темпі.

Комплекс 2 ( стоячи за столом)

1.     Піднімання рук вгору.

В. п. – стоячи за столом, руки за голову, лікті вперед.

1 – прогинаючись назад у в. п. (видих). Повторити 4-6 раз у повільному темпі.

2 – повернутися у в. п. (видих). Повторити 4-6 раз у повільному темпі.

2. Нахили тулуба вперед.

В. п. – стоячи за столом, руки на пояс.

1- нахилити тулуб вперед (видих);

2 випрямитися у в. п. (вдих). Повторити 4-6 раз +у середньому темпі.

3. Присідання.

В. п. стоячи за столом, руки за спиною.

1- сісти на стілець (видих);

2- вставити у в. п. (вдих). Повторити 4-6 раз у середньому темпі.

4.     Повороти тулуба.

В. п. – стоячи за столом, руки до плечей, пальці стиснуті в кулак.

1-    повернути тулуб праворуч, руки вгору, пальці розчепірити (вдих);

2-     повернутися у в. п. (Видих);

3-4 те саме ліворуч. Повторити 4-6 разів у повільному темпі.

Комплекс 3 (стоячи біля столу).

1.     Виростемо великими (діти піднімають руки вгору, показуючи, якими вони виростуть).

2.     Яблук нарвемо (імітують зривання яблук лівою і правою рукою).

Ми їх складемо (присідають, імітують складання яблук).

3.     Які кошики великі (розводять руки в сторони, показуючи розміри кошиків).

Повторити 4-6 разів.

 Фізкультурні паузи

         До системи оздоровчо-профілактичних заходів входить обов’язкове проведення фізкультурної паузи (динамічної перерви) між заняттями, на яких переважає  розумове Навантаження (розвиток мови, грамота, математика) або ручна праця (малювання, ліплення аплікація та ін.). Винятком є той випадок, коли наступним заняттям є фізкультура або музика.

         Діти дошкільного віку потребують частої зміни діяльності. Видатний педагог К.Д.Ушинський підкреслював, що дитина  вимагає діяльності безперестанку і стомлюється не внаслідок діяльності, а внаслідок її одноманітності та однобічності. Тому фізкультурні паузи є ефективним засобом підвищення  працездатності і  зниження втоми у дітей протягом навчального процесу.

         Зміст фізкультурних пауз становлять ігри середньої рухливості („Совонька”, Зроби фігуру”, „Знайди прапорець” та ін.) або хороводні („Коровай”, „Каруселі”, „Мак”), танцювальні рухи під музику (платівка, магнітофонний запис),  комплекс вправ ритмічної гімнастики або загально розвиваючих вправ (5-6), які вже  знайомі дітям.

         У теплу погоду фізкультурні  паузи проводяться переважно на свіжому повітрі. До них входять вправи у прокачуванні, киданні та ловленні м’яча одне одному, вправи  з малим м’ячем (школа м’яча), ходьба по колоді, стрибки в глибину, через скакалку та ін. Для цього слід  виносити  на майданчик великі  та малі м’ячі, скакалки, обручі та інший інвентар.

         У старших групах спосіб проведення фізкультурних пауз може  мати комбінований характер і складатися  із комплексу  загально розвиваючих вправ та рухливих ігор, які вже знайомі дітям. Спочатку виконується 5-6 вправ, а потім проводиться рухлива  гра (одне-два повторення).

         Фізкультурна пауза повинна закінчуватися  за 2-3 хв. до початку наступного заняття, щоб діти змогли  заспокоїтися і своєчасно  підготуватися до заняття. Тривалість її 6-10 хвилин.

1.     Фізкультурні розваги. Значення, види, зміст, структура розваг та їх місце в режимі дня. Методика проведення фізкультурних розваг з дітьми різних вікових груп: організація дітей, виконання дітьми фізичних вправ, дозування фізичного навантаження, тривалість фізкультурних розваг. Музика на фізкультурних розвагах.

         У кожній віковій групі дошкільного закладу проводять фізкультурні розваги двічі-тричі на місяць. Їх планують на другу половину дня у приміщенні або на майданчику (залежно від пори року та погодних умов). Зміст фізкультурних розваг складають рухливі ігри, вправи та ігри спортивного характеру, вправи на фізкультурних тренажерах.

         Планування фізкультурних розваг здійснює вихователь (інструктор з фізичної культури) відповідно до рухової підготовленості дітей, наявності фізкультурного інвентарю та обладнання. Головна мета педагога під час проведення фізкультурних розваг — створити у дітей радісний настрій, удосконалити їхні рухові вміння та навички у невимушеній ігровій обстановці, залучити до систематичного виконання фізичних вправ. Окрім того під час розваг діти поводяться більш вільно, ніж під час занять з фізичної культури, і ця розкутість дозволяє їм рухатися без зайвого напруження, виявляти творчість у руховій діяльності.

         У молодшій та середній групах дошкільних закладів планують рухливі ігри або ігрові завдання, які викликають у дітей емоційне піднесення: хто точніше прокотить м’яч у ворітця, добіжить до кубика і покладе його в кошик. Значне місце тут посідають рухливі ігри сюжетного характеру, в яких бере участь уся група.

         У старших групах дітям пропонують змагання на ліпше виконання фізичних вправ. Наприклад, виконати чітко лазіння по гімнастичній стінці або драбинці в різні способи, влучити м’ячем у ціль, якомога довше постри­бати зі скакалкою тощо. До змісту розваг входять ігри-атракціони, а  також змагання між командами в іграх спортивного характеру (футбол, баскетбол, хокей). Тривалість фізкультурних розваг залежить від віку дітей і складає 30-50 хвилин.

Орієнтовний план фізкультурної розваги на майданчику (для дітей 6-7років)

1. Гра «Заборонений рух» (повторити 4-5 разів).

2. Гра «Чия ланка швидше збереться?» (повторити 3-4 рази).

3. Атракціон «Хто більше збере кеглів із зав’язаними очима?» (тривалість 10-12 хв.)

4. Гра «М’яч капітанові» (повторити 3-4 рази).

5. Гра «Знайди та промовчи» (повторити 3 рази).

         Фізкультурні розваги не потребують спеціальної підготовки. Їх в  основному будують на раніше вивчених дітьми вправах та іграх. Однак це не виключає розучування нових рухливих ігор з нескладними правилами та сюжетом. У старших групах нові ігри естафетного характеру можна широко застосовувати під час розваг.

         Вихователь бере активну участь у проведенні фізкультурних розваг. Він організовує гру, є суддею змагань, подає команди до початку та до закінчення гри; робить зауваження дітям, які порушують правила, підбиває підсумки розваг.

1.     Методика проведення ранкової гімнастики з дітьми різних вікових груп: організація дітей, прийоми проведення фізичних вправ, специфіка виправлення помилок, темп виконання фізичних вправ, дозування фізичного навантаження, моторна цільність, тривалість ранкової гімнастики в різних вікових групах.

Ранкова  гімнастика, її значення.

         У дошкільних закладах звичайного типу вона проводиться щоденно перед сніданком, а у дитячих садках з цілодобовим  перебуванням дітей відразу ж після сну.

         Ранковою гімнастикою діти починають займатися у дошкільних  закладах з дворічного віку. Сприяючи певною мірою зміцненню  опорно-рухового апарату, розвитку функціональних систем організму, а  також органів чуття, вона водночас створює бадьорий настрій. Поєднання ранкової гімнастики з водними процедурами допомагає  загартуванню дітей.

         У процесі ранкової гімнастики вирішується якоюсь мірою й  інші завдання фізичного (закріплення звичок та  навичок  правильної постави, розвиток фізичних якостей), розумового, морального, естетичного і трудового виховання.

          Побудова ранкової гімнастики і підбір  вправ в залі  і на повітрі.

         Оздоровчій   спрямованості  ранкової гімнастики найбільше  відповідають  загально розвиткові вправи. Вони добираються з таким розрахунком, щоб одночасно впливати  як на великі, так і на дрібні м’язи. Ці вправи виконуються без предметів, з предметами  і на предметах, причому  в різних вихідних положеннях.

         Не рекомендується включати до ранкової гімнастики вправи  одностороннього характеру (підняти вгору  спочатку одну руку, потім другу), з великою амплітудою, що складні за координацією і вимагають напруженої уваги.

         Для загального впливу на організм використовуються різні види  ходьби (з високим підніманням колін, широким кроком), підстрибувань, бігу.

         Для організації дітей і правильного розташування їх у залі (на майданчику) застосовується і стройові  вправи – шикування, перешикування, повороти, розмикання, змикання.

         Структура ранкової гімнастики:  

Починається вона з шикування дітей у шеренгу або колону  по одному. Потім даються повороти  на місці. Після цього  іде ходьба: спочатку на місці, високо піднімаючи коліна, потім – з просуванням вперед – на носках, п’ятках. У різному  темпі  і різних напрямках. Ходьба з використанням прискорення і біг потрібні на початку  ранкової гімнастики, бо створюють  сприятливі умови для виконання ЗРВ.

         Після ходьби та бігу група перешиковується для загально-розвиткових вправ.

         Закінчивши ЗРВ, група переходить до виконання стрибків ( на місці, з просуванням, через  предмети) та бігу (у швидкому темпі). Призначення їх підсилити  фізичне навантаження організму. Доцільно  стрибки поєднувати з бігом.

          В кінці ранкової гімнастики дається ходьба. Після цього у положенні стоячи на місці можна виконувати у повільному темпі вправи для плечового поясу, щоб заспокоїти організм, та вправи для  розвитку ступні

         Після виконання завершальної вправи діти можуть читати хором вірші про значення ранкової гімнастики, співати маршові пісні (стоячи на місці або під час ходьби).

         Складання конспектів ранкової  гімнастики.

          Щоб ефективність ранкової гімнастики була досить високою, доцільніше складати комплекси з вправ, які вже освоєні дітьми  і знайомі їм, при чому розташувати  у тій послідовності, яка описана вище. Знайомі вправи виконуються  правильніше. Крім того скорочується час на організацію і проведення РГ.

         Діти,  які систематично відвідують  фізкультурні заняття, оволодівають великою  кількістю ЗРВ.  Цей вже  освоєний матеріал  можна поступово включати до комплексів РГ. Так, щоб збільшити  фізичне навантаження і підтримати у дітей інтерес до РГ, через 3-4  дні допускається ускладнення вправ комплексу, зміна темпу виконання.

         На рук складається 10-12 комплексів РГ для кожної групи  (враховуються вікові  особливості дітей, стан їхнього здоров’я,  фізичний розвиток і фізичну  підготовленість, пора року, місце  проведення). Протягом цього часу вони повторюються.

         Вихованці  дитячого садка, особливо діти  молодшого віку,  люблять і такі комплекси, які побудовані у сюжетні формі і до того ж на одному образі – „пташки”, „літаки”.

         Складність вправ, дозування і загальна тривалість ранкової  гімнастики різна для дітей різних вікових груп.

         Методика проведення ранкової гімнастики з дітьми різних вікових груп.

1 та 2 молодша групи

         Підібравши комплекс  вихователь  розподіляє час  на частини і  приступає до розучування вправи, яка відбувається під час фізкультурного  заняття. У вступній частині, яка триває 2-3 хвилини, відбувається шикування в колону  по одному, за розпорядженням.

         Різні види ходьби: на носках, п’ятках,  з високим підніманням колін, „змійкою”. Діти  виконують разом з вихователем, наслідуючи її дії. Основний метод – це показ та  імітація. Корегуючи вправи з дозуванням – 8 кроків чергуються з звичайною ходьбою. Для збільшення навантаження використовується і біг, який триває  10-15 сек., біг змінюється ходьбою. Для корекції постави та правильної ходьби використовуються зорові орієнтири. Закінчується вступна частина перешикування в коло, або в розсип для виконання загально розвиваючих вправ.

         Для виконання перешикування використовуються зорові орієнтири. Кількість вправ – 4-5 з дозуванням 5-6 разів. Кількість стрибків 10-12. ЗРВ проводиться як з предметами, так і без них. Виконується ЗРВ з вихователем. Діти не спостерігають показ і пояснення  вихователя, тому що не запам’ятовують  перспективи.

         Вимоги до якості виконання контролюється вихователем за допомогою вказівок. Цьому активно сприяє і позитивна оцінка дітей, їх дій. Оптимальне навантаження діти отримують під час швидкого бігу, який переходить у вправу на дихання в заключній частині. Підсумок не підводиться.

Середня група

         Ранкова  гімнастика триває 6-8 хвилин. Розподіл часу на частини рухливої гри такий: вступна частина – менше 2 хв., вона починається з шикування: „Діти,  встаньте в колону по-одному за зростом”. Різні види ходьби для корекції стопи виконуються за розпорядженням  вихователя.  Широко використовується: показ, пояснення, імітація, зорові орієнтири. ЯК в попередніх групах різні види ходьби  чергуються з звичайною. Збільшуються вимоги до якості: ноги не згинати, плечі розвернути. Збільшується і тривалість бігу – 20-25 сек.

         Перешикування в ланки діти виконують за допомогою зорових орієнтирів. Можна використовувати ігровий прийом.

         В основній частині під час ЗРВ вихователь спочатку називає та пояснює, а потім пропонує виконати вправу. Чистий показ   змінюється , бо комплекс дітям вже знайомий. Вихователь тільки  починає виконувати вправу разом з дітьми, потім вони все роблять  самостійно. На другому тижні, коли комплекс вже дітям добре знайомий, вихователь називає вправу, нагадує вихідне положення, а діти виконують вправу самостійно. Для нахилів та поворотів вихователь використовує дзеркальний показ.

         Вихователь слідкує за якістю виконання вправ дітьми, дає  прямі вказівки, використовує фізичну допомогу, регулює дихання,  пропонуючи дітям вимовляти слова під час видиху. Комплекс закінчується стрибками, які переходять на ходьбу. В заключній частині відбувається перешикування в колону, яке переходить в вправу на дихання. Добре, якщо гімнастика закінчується піснею або віршем про спорт.

Старша і підготовча група

Тривалість 8-10, 10-12 хвилин.

         Розпочинається ранкова гімнастика шикування в шеренгу („Група, в одну шеренгу шикуйсь!”). Для закріплення орієнтування  в просторі і як вправа на увагу, використовуються повороти ( вправо, наліво, кругом). Після цього діти виконують корегуючи гімнастику, в  яку входять вправи не тільки даної групи, алей й попередніх груп. Дещо збільшується їх дозування 1= 12 крокам. Після пари корегуючи вправ дається звичайна ходьба. Тривалість повільного бігу 25-35 сек. Перешикування відбувається за ходом 3 або 4 з послідуючим розмиканням та поворотами. Бажано ставити дітей на півоберта до вихователя, щоб діти добре бачили показ вправ. Так, як вправи знайомі дітям, то доцільно скорочувати час на пояснення та показ, але все ж таки дітям дається назва, нагадується вихідне положення, після яких за командою, діти виконують вправу самостійно. До показу і пояснення в старшій та підготовчій групах вихователь залучає дітей, які краще виконують вправу. Особливо, коли вправу вихователь показати не може, або важко проконтролювати якість виконання вправ дітьми.

         Вимоги до якості виконання в цих групах високі: виконання  одночасно, в один бік, одночасно закінчую, робити їх в повну силу, з  повною амплітудою.

         Керуючи диханням можна використовувати прямі вказівки „Вдих-видих”. Вихователь вимагає від дітей правильних дій з предметами: тримати, переносити. Дуже корисним є виконання в різному темпі: повільно-швидко, а також без зупинок. Велике місце займають вправи колективні (з довгою мотузкою, довгою палицею), в парах та біля гімнастичної стінки.

         Закінчується РГ бігом та вправами на дихання. Залишається дзеркальний показ.

         На повітрі в підготовчій групі повинна проводитися ранкова  гімнастика цілий рік, а в усіх групах – в теплий період.

         Врахувати:

1) щоб майданчик був огороджений живою огорожею;

                   2) кущі беруть вуглекислий газ;

                    3) гігієнічно чистий повинен бути майданчик: підметений,   политий;

                   4) зробити розмітку на майданчику;

5) одяг повинен бути зручним (лижний костюм, якщо немає, верхній одяг знімати);

                    6) якщо вдягнені в теплий одяг, то не давайте їм вправи з повною амплітудою;

                   7) якщо взуття жорстке, не проводиться корегуючи гімнастика;

                   8) намагатися  менше пояснювати дітям;

9)  по можливості використовувати предмети:  природний матеріал.

         (використовується бубон, але щоб був дзвінкий і вміло використовувався, використовувати грамзапис).

    Особливості методики проведення ранкової гімнастики на майданчику

         Навесні та влітку, як правило, ранкова гімнастика проводиться з дітьми усіх вікових груп на ділянці. Вихователь залежно від погоди регулює фізичне навантаження: при пониженні температури збільшує його, змінюючи темп виконання вправи, при підвищенні температури, щоб запобігти перегрівання організму. Влітку діти займаються в трусах  і босоніжках.

         Пізньої осені та взимку ранкову гімнастику можна проводити на ділянці, але тільки в старшій групі та підготовчій групах, при чому  з дітьми найбільш фізично підготовленими і загартованими. Обов’язкова умова – лікарський контроль. Заняття проводять у лижних костюмах. Вправи добираються з урахуванням одягу і виконуються в енергійному темпі. Особливо уважно треба стежити за тим, щоб діти не переохолоджувались.

         У багатьох сільських та мало комплектних дитячих садках ранкова гімнастика проводиться із змішаними за віком групами дітей, що викликає  певні труднощі. За таких умов при  шикуванні та перешикуванні перед виконанням загально розвиваючих вправ потрібно орієнтуватися на молодших за віком дітей. Групу дошкільнят 3-4 років доцільно шикувати в коло, а вихованців 5-6 років можна перешикувати з однієї колони  в декілька. Для більшої зручності дітей  одного віку треба шикувати в окремі колони (ланки).

         Дозування гімнастичних вправ у змішаній за віком групах має свою специфіку. Діти  виконують одні й ті самі вправи, але вихователь  так враховує їхні вікові особливості та підготовленість, щоб всі вправи комплексу були посильні кожній дитині  незалежно від її віку. Молодших за віком дітей  обмежують в кількості повторень гімнастичних вправ. Наприклад, у групах  дошкільників 5-6 років вправи у присіданні старші діти виконують 8-10 разів, а молодші – 6 разів. Отже, вихователь пропонує дітям першої ланки (5 років) припинити виконання вправи, а другої та третьої ланок (6 років) – продовжувати.

         Під час виконання окремих вправ можна  враховувати фізичну підготовленість дошкільнят різновікової групи. Наприклад, виконуючи нахили вперед, молодші діти дістають руками  коліна ніг, а старші – носки ніг; молодші присідають на всі ступні, а старші – на носках і т. д.

         Повторюючи вправи, можна вносити зміни, ускладнення або змінювати вихідні положення тулуба, рук і ніг. Наприклад, нахили тулуба вперед-вниз з дітьми молодших груп виконувати з фіксацією рук (на поясі), а з дошкільнятами старших груп – з  рухами рук в сторони або вниз, намагаючись  дістати носки ніг. Протягом року можна періодично повторювати вже знайомі їм комплекси ранкової гімнастики, підвищуючи при цьому вимоги до якості виконання вправ.

         Якщо дитина перенесла якусь хворобу (інфекційного характеру, респіраторну та ін.), їй можуть бути протипоказані фізичні  вправи. У такому разі  потрібно погоджувати з лікарем питання про те, чи можна дитині займатися ранковою гімнастикою і які вправи їй  не слід виконувати.

1.     Значення, види і загальна характеристика стройових вправ. Методика навчання стройових вправ дітей різних вікових груп.

1. Стройові вправи – це спільні дії тих, хто займається в тому чи іншому строю.  До них  відносяться : шикування, перешикування, розмикання, змикання, повороти, рівняння. Шикування – це розміщення для  спільних дій.  Перешикування – перехід з одного шикування  в інше. Розмикання – спосіб збільшення  стацій. Змикання -  зменшення. Рівняння в колонах,  шеренгах, по носках, за зоровими орієнтирами, в потилицю, один за одним.  Значення : вони служать організованому і швидкому орієнтуванню у просторі, використовуються в різних формах роботи, є засобом формування правильної постави і попередження плоскостопості.  Дисциплінують, організують, розвивають чіткість рухів, виховує естетичний смак.

Стройові вправи

Значення стройових вправ

Стройові вправи використовують з метою організованого і швидкого розміщення дітей для виконання різних вправ, рухів та форм роботи.

Види стройових вправ

Шикування:

колона;

шеренга;

парами;

в коло;

півколо

врозсип;

Перешикування: в колону по два, три, чотири; в коло; декілька кіл; декілька шеренг;

пари;

Повороти: спосіб: переступанням; стрибком; по підрозділам; напрямок: направо; наліво; кругом

(на місці і в русі)

Рівняння:

по орієнтиру;

по носках;

по грудях четвертого в шерензі

Розмикання, змикання: на один крок декілька кроків; на витягнуті руки в перед;

в сторони

Пересування:

в різних шикуваннях;

в різних напрямках

         Техніка  виконання: всі стройові  вправи виконуються за розпорядженням або за командою.  Для  проведення СВ ( стройових вправ ) використовуються зорові орієнтири і ігрові прийоми.  Для колони і шеренги мотузка з нитками   або плоскі предмети.  Для перешикування в ланки ( середня група) ігровий прийом „Моряки”. В старшій групі перешикування з колони по-одному  в колону по три заходом трійками. Група, в  колону  по 3 через центр руш ! В усіх вікових групах використовується шикування в коло.

Перша молодша група

1. Найбільш зручно в цьому віці шикування в коло. На початку року краще застосовувати шикування врозтіч , так як діти ще погано орієнтуються і на організоване у певну форму шикування йде дуже багато часу.

Всі шикування проводяться з допомогою вихователя . Він показує кожній дитині його місце серед інших дітей  наприклад: «Дмитро, ти встань поруч з Ірою. Олечка, і ти з ними ставай!». Якщо після цього дитина погано орієнтується при шикування, вихователь підходить до нього, бере за руку і відводить на місце. У молодшій групі діти стають в пари з допомогою вихователя, хто з ким хоче.

Для шикування в коло.

1 прийом. Діти стають спочатку в лінійку, беруться за руки. Вихователь бере за руку першого і останнього в шерензі і замикає коло.

2 прийом. На підлогу ставиться стілець або кладеться який-небудь яскравий предмет (кегля, кубик та ін), які позначають центр кола. Вихователь пропонує дітям стати навколо цього предмета обличчям до нього, взятися за руки, а потім зробити коло якомога більше, відходячи назад. Вихователь завжди стає з дітьми у коло, стежить , щоб діти його не звужували .

Переходи, необхідні в занятті, діти скоюють юрбою, або прямуючи до зазначених вихователем орієнтирам ( до вікна, лялькам, лавці і пр. ), або рухаючись за ним самим.

Діти розташовуються довільно, без урахування зросту. Дуже важливо привчати їх ставати для виконання вправ подалі один від одного. Вихователь пропонує підняти руки в сторони , помахати ними вгору-вниз і відсунутися так, щоб не торкатися сусіда. Зручні для швидкості розміщення дітей нанесення на підлогу фарбою або позначені крейдою, липкою стрічкою - пластиром крапочки або кружечки. За пропозицією вихователя кожна дитина знаходить собі орієнтир ( будиночок ) і стає там.

Друга молодша група

Діти, особливо в другій половині року, вже більш самостійні при шикуванні. За вказівкою вихователя вони легко і досить швидко стають в коло, пари і один за одним.

1. Спочатку їм дозволяють ставати в колону один за одним у будь-якому порядку незалежно від зросту. Поступово їх привчають займати певне місце серед інших дітей. Щоб добитися цього, вихователь постійно нагадує, що потрібно запам'ятати, хто за ким стоїть в колоні , шерензі , хто з ким ходить в парі. Якщо дитина не може знайти своє місце, вихователь підказує, за ким він повинен встати.

2. Дітей привчають ставати в шеренгу, тобто уздовж однієї лінії, один біля одного із зверненим в одну сторону особою. Найпростіше встати в шеренгу з шикування один за одним в потилицю (колону). З цього положення вихователь пропонує дітям повернутися всім направо або наліво. Так як діти ще погано знають сторони, вихователь стає з однією з сторін колони, приблизно посередині її, і каже дітям, щоб вони повернулися обличчям до нього. Інший спосіб: діти шикуються в шеренгу, орієнтуючись по нанесеним фарбою або крейдою лініям, стаючи на них носочками .

3. Для шикування в коло можна на підлогу по колу покласти зв'язану кінцями мотузку чи накреслити лінію. Діти орієнтуються на лінію або мотузку. Інший спосіб: вихователь стає проти середини шеренги на відстані декількох кроків від неї і пропонує дітям, що стоять на кінцях шеренги, рухатися до нього, утворюючи коло. Діти при цьому триматися за руки.

4. Вихователь показує дітям, як повертатися, переступаючи на місці. При поворотах широко використовуються зорові орієнтири (обличчям до стіни, вікна).

5. Під час переміщень на заняттях використовується ті ж способи , що і в попередній віковій групі.

Середня група

1. Для закріплення навичок самостійного шикування в коло, в пари, в колону, в шеренгу вихователь пропонує дітям цікаві завдання у вступній частині заняття: пошикуватися в певному порядку, потім по сигналу розбігтися по всьому залу, а з повторного сигналу знову швидко стати на свої місця. Найчастіше для таких вправ застосовуються звукові сигнали: хлопки, удар в бубон, слово, припинення музики та ін Можуть бути використані і зорові сигнали: піднята й опущена рука, зелений і червоний прапорець і т.п.

2. В колону і шеренгу дітей середньої групи привчають ставати по росту. Треба частіше нагадувати, щоб вони ставали вільніше, не торкалися одне одного. Дітей привчають також ставати один за одним рівно по одній смужці. Вихователь пояснює, що, стоячи в одну лінієчку (в шеренгу), треба намагатися поставити носочки рівненько , так , щоб вони всі були на одній лінії.

3. Діти самостійно стають з колони по одному в пару зі своїм сусідом і, назад, з пар в колону, як на місці, так і під час ходьби.

4. Вихователь вчить дітей перешиковуватися з однієї колони або шеренги в кілька ланок. Для цього він заздалегідь розподіляє дітей по ланках так, щоб у кожному з них було рівне число дітей, і призначає ведучих. За сигналом ведучі виходять на умовні місця, за ними стають діти. Пізніше діти перешиковуються в ланки на ходу - під час ходьби по залу врозтіч або навколо залу один за одним. Почувши сигнал про перешикування в ланки, ланкові направляються до заздалегідь зазначених місць, зупиняються і повертаються обличчям до вихователя. На початку навчання ланковим можна дати прапорці або пов'язки різного кольору, щоб дітям було легше знаходити свою ланку.

5. Можна шикуватися навколо ланкових в кілька ланків. Діти ходять або бігають врозтіч, по сигналу стають навколо ланкових, беруться за руки і утворюють коло. Ланкові можуть перебувати на майданчику в будь-якому місці. Вихователь привчає підтримувати певну величину кола, стежить, щоб діти не звужували, щоб не розширювали і не розривали його.

6. Направо, наліво і кругом діти повертаються переступаючи на місці, без застосування спеціальних стройових прийомів.

7. Під час переміщень діти рухаються найчастіше в колонах один за одним.

8. Вказівки для шикування, перешикування і поворотів вихователь дає у формі простого розпорядження, а не команди. (« Повернулись направо . Пішли навколо залу. Діти , розійдіться в ланки за лановими і т.п. »).

Старша група

1. У старшій групі діти вже досить самостійні при шикуваннях в колону, коло, вони вміють перешиковуватись з колони в пари, в ланки, як на місці, так і при пересуванні. Самостійно шикуються діти в два і кілька кіл. Коло з колони по два діти утворюють таким чином: стоять в парах повертаються обличчям один до одного, беруться за руки, перші й останні в шеренгах з'єднують руки, всі відходять назад - утворюється коло. З пар або колони по два можна пошикуватися і в два кола. У цьому випадку діти по сигналу вихователя повертаються не обличчям один до одного, а спиною, беруться за руки з тими, що рядом стоять, крайні в шеренгах замикають кола.

2. При шикуванні дітей вчать дотримувати певний порядок: ставати по зросту, рівнятися в потилицю один одному в колоні, вирівнювати шеренгу по носкам.

 3. Перешикування в ланки відбуваються в старшій групі більш чітко і організовано. Під час ходьби в обхід по залу вихователь пропонує перешикуватися в 2 - 4звена. Коли направляючий колони дійде до середини зали, він робить кілька кроків на місці, а в цей час вихователь називає тих дітей, які будуть ланковими в ланках, перша ланка повертається і йде по залу, за нею - наступні ланки . Вихователь говорить : «Перші на місці». За цим сигналом діти продовжують йти на місці до команди «Стій». Розмикання ланок значно полегшується, якщо для кожної ланки є свій орієнтир (кегля, прапорець, кубик), до якого повинні йти ланкові.

4. У русі діти освоюють також ходьбу змійкою і перешикування з колони по одному в різні боки, з подальшим злиттям в пари. Ходьба змійкою виконується за розпорядженням вихователя «Змійкою!». За цією командою направляючий заходить правим (лівим) плечем вперед і починає рух назустріч колоні, зберігаючи інтервал між зустрічними в один крок.

5. Розходження з колони по одному в різні боки проводиться так: колона проходить через центр залу до протилежної сторони, вихователь подає команду: «Один наліво, другий направо!». Утворюються дві колони, що рухаються по залу в різні боки. Коли вони зустрінуться у середини протилежної стіни, вихователь каже: «Парами через центр залу!». З'єднуючись по двоє , діти йдуть парами. Потім вони знову розходяться по одному або так і йдуть парами навколо залу.

6. Діти освоюють і деякі способи розмикання. У колоні вони розмикаються на витягнуті руки вперед. Для цього направляючий залишається на місці, а всі інші піднімають руки вперед і відходять назад так, щоб не торкатися тих, хто стоїть попереду. Після цього руки опускають. У колі і шерензі діти розмикаються на витягнуті руки в сторони. Всі діти одночасно за вказівкою вихователя : « На витягнуті руки в сторони розімкнись! » - Піднімають руки в сторони і розходяться вправо і вліво так , щоб не заважати один одному.

7. Повороти діти здійснюють , як і раніше, простим переступанням на місці.

8. Під час пересування по залу їх привчають поступово доходити до кутів і робити повороти на носку зовнішньої по відношенню до центру залу ноги. Але чіткого виконання даного повороту від всіх дітей у старшій групі ще не вимагають.

1.     Значення, види, техніка виконання ходьби та бігу. Методика навчання дітей різних вікових груп ходьбі та бігу.

         Ходьба – основний спосіб пересування людини у просторі. Вона належить до циклічних локомоторних рухів. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів руками. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини.

         Найбільш характерною особливістю ходьби є постійне одиночне або подвійне опорне положення, тобто доторкання до землі (підлоги) однією або обома ногами. Швидкість ходьби залежить від частоти (темпу) та довжини кроків. Середній темп ходьби дорослої людини близько 120 кроків за хвилину, а довжина кроку дорівнює 70-90 см. Темп ходьби дошкільника перебуває у межах 148-172 кроків за хвилину, довжина кроку дорівнює 42-63 см (діти від 3 до 6 років).

         Систематичне щоденне тренування дитини у ходьбі рано формує стійку навичку в цьому виді основних рухів. На початку дошкільного віку діти вже досить вільно володіють ходьбою. У наступних вікових групах відбувається удосконалення цього важливого руху. Наприкінці дошкільного віку у кожної дитини повинна бути сформована автоматизована навичка у ходьбі.

         У багатьох дітей другої молодшої групи під час ходьби спостерігається погана координація роботи рук та ніг, мах виконується прямими руками, причому мах правою рукою часто буває більш енергійним, ніж лівою, нерівномірний темп пересування. Йдучи, дошкільнята часто притискують руки до тулуба, недостатньо піднімають ноги від підлоги (човгання ними), не завжди чітко дотримуються зазначеного напрямку, деякі з них дивляться собі під ноги, нахиляють голову, слабо відштовхуються носком наприкінці кроку. Нечітка координація рухів рук та ніг, а також інші помилки під час ходьби фіксуються у 45% хлопчиків та 49% дівчаток. Ходьба дітей середньої групи стає більш впевнена та чітка. Значно зменшуються бічні розгойдування під час ходьби, покращується координація рухів рук та ніг, діти краще орієнтуються при пересуванні в колоні по одному та під час рухливих ігор (ходьба врозтіч). У них трохи змінюється ставлення ноги під час ходьби, більшість дошкільнят п’ятого року життя ставлять ногу з п’яти, а не на всю стопу, як це роблять молодші діти. Однак у частини дітей цієї групи спостерігаються порушення ритму ходьби (все це чітко фіксується при вимірюванні довжини кроків), мах прямими руками з обмеженою амплітудою, недостатнє відштовхування носком від землі наприкінці кроку.

         У цій віковій групі значно зменшується кількість дітей, які виконують ходьбу з поганою координацією. Помилки під час ходьби мають місце у 30-31% хлопчиків та дівчаток.

         У дітей старшої групи кількість помилок, які спостерігаються під час ходьби, значно зменшилася. Більша частина з них виконує ходьбу впевнено, з правильною координацією рук та ніг, чітким кроком, з постановкою ноги на п’яту і наступним перекатом на носок, що сприяє більш енергійному відштовхуванню від землі. У деяких дітей (хлопчики – 26%, дівчатка – 19%) спостерігаються помилки, пов’язані з порушенням ритму та координації рухів рук та ніг, недостатньо енергійним змахом руками, деяким порушенням постави (опущена голова та плечі) під час ходьби. Незначна частина дошкільнят також відчувають невпевненість при виконанні ходьби із зміною напрямку («змійкою», повороти в русі при перешикуванні та ін.).

         У дошкільників другої молодшої групи особливу увагу приділяють оволодінню координацією рухів рук та ніг під час ходьби, привчають дітей вільно рухати руками, формують навички орієнтування в просторі (не наштовхуватися на предмети, які стоять на підлозі; швидко зупинятися за сигналом вихователя та ін.). Привчаючи дітей ходити легко, не човгаючи ногами по підлозі, пропонують їм різноманітні вправи, які сприяють зміцненню м’язів ніг: ходьбу на носках з переступанням через предмети (кубики, м’ячі), високо піднімаючи стегна. Однак ця ходьба не повинна займати багато часу (у межах 20-25 с), тому що у малюків швидко втомлюються м’язи ніг (особливо при ходьбі на носках) і інтерес до запропонованої вправи зникає. Доцільно чергувати ходьбу з високим підніманням стегна та на носках із звичайною ходьбою. Діти другої молодшої групи недостатньо орієнтуються у просторі, тому їм важко пересуватися у колоні по одному в темпі, запропонованому вихователем. Тому під час ходьби по колу вихователь йде разом з групою (очолює її) і нагадує дітям, щоб вони не відставали одне від одного, не наштовхувалися на дітей, які йдуть попереду (дотримувалися дистанції). У другій половині року ведучим у колоні можна призначити кого-небудь із дітей. Для того щоб група використовувала всю площу залу (майданчику), на кутах його ставлять для орієнтування кубики (кеглі), які група обходить із зовнішнього боку під час ходьби по колу. При виконанні ходьби врозтіч вихователь привчає дітей займати всю площу залу і наштовхуватись одне на одного.

         Дітям середньої групи рекомендують ходьбу із зміною темпу та напрямку (за вказівкою вихователя), з пересуванням через предмети (кубики, м’ячі), поставлені на підлогу на відстані 35-40 см та ін.

Головна вимога з боку вихователя у формуванні в дітей цієї навички — навчити їх виконувати ходьбу впевнено, легко, з правильною координацією роботи рук та ніг.

У дошкільників старшої та підготовчої груп продовжують удосконалювати навички правильної ходьби. Основну увагу спря­мовують на те, щоб виробити в них правильну поставу, чіткий та ритмічний крок, природний рух руками. Вони повинні навчитися ходити із зміною темпу й напрямку («змійкою»), виконувати вправи на увагу та витримку під час ходьби (зупинятися за сигналом, набувати певної пози, робити поворот направо, наліво і продовжувати рух), дотримуватись однакової відстані одне від одного, йти в темпі, визначеному вихователем.

У цьому віці широко застосовують ходьбу приставним кроком (лівим та правим боком), спиною вперед, схрещеним кроком, напівприсідаючи, з предметом у руках (гімнастична палиця на плечах, за спиною, перед грудьми та ін.).

Ходьба, яку проводять з групою дітей (в колоні одне за одним, у парах), сприяє розвитку узгодженості рухів у колективі, організованості, удосконалює орієнтування у просторі. Тому доцільно змінювати способи ходьби, темп, напрямок, проводити ходьбу з різними перешикуваннями. Все це допомагає старшим дошкільникам удосконалювати вміння переключатися за розпорядженням вихователя з одного способу ходьби на інший.

         У дітей старших вікових груп необхідно домагатися правильного дихання під час ходьби. На кожні 3-4 кроки дитина робить глибокий вдих через ніс. Видих відбувається більш тривало (на 4-5 кроків) через ніс та рот одночасно.

Дошкільникам усіх вікових груп корисна ходьба на носках, п’ятках, зовнішньому та внутрішньому боці стоп, з високим підніманням стегна, з рухами рук вгору та вниз та ін. Ці вправи виконуються у вигляді імітаційних вправ: пройти, як «клишоногий ведмедик», «конячка», «чапля», «лисичка» і та ін. Такі види імітаційної ходьби доцільно чергувати із звичайною ходьбою. Всі ці вправи сприяють розвитку м’язів опорно-рухового апарата, профілактиці плоскостопості і дають змогу сформувати у дітей протягом дошкільного віку міцну навичку ходьби.

         Різноманітні вправи з рівноваги (ходьба по мотузці, що лежить на підлозі; дошці, лаві, колоді та ін.), які широко застосовують на заняттях з фізичної культури та під час прогулянок, сприяють удосконаленню навички ходьби в різних умовах та позитивно впливають на формування постави дошкільників.

        Біг має ряд загальних структурних рис з ходьбою - циклічність рухів, їх послідовність, перехресну координацію рук та ніг. Однак найхарактернішою ознакою бігу, яка відрізняє його від ходьби, є фаза «польоту» - без опорне положення тіла після відштовхування ногою від землі. У цьому русі тривалість без опорних та опорних фаз майже однакова.

        Біг у порівнянні з ходьбою – це більш інтенсивний рух. Робота рук під час бігу теж має свою особливість. Руки дитини зігнуті в ліктях і мах ними під час бігу теж має свою особливість. Біг значно більше навантажує м’язовий апарат і особливо дихальну і серцево-судинну систему.

Види бігу:

―    Звичайний біг.

―    Біг на носках.

―    Біг з високим підніманням колін.

―    Біг широким кроком.

―    Біг з відведенням назад зігнутої в коліні ноги.

―    Біг перехресним кроком.

―    Біг стрибками.

―    Біг в швидкому темпі.

―    Тривалий біг.

―    Біг в перемінному темпі.

―    Човниковий біг.

―    Біг в різних природних умовах.

        2. Становлення локомоторики бігу дітей починається з 16-18 місячного віку на основі ходьби. У період з 1 до 2 років у дитини відбувається постійна диференція бігу від ходьби, у наступні вікові періоди удосконалюються окремі елементи біодинаміки бігу.

        Під час бігу дитина другої молодшої групи становить ногу з п’яти, з поступовим перекатом на всю стопу. При цьому відбувається розворот стоп назовні установленні їх на землю, спостерігається значні бічні коливання тулуба. Координація рухів під час бігу ще недостатньо розвинена у багатьох з них. Характерним для цього віку є нерівномірні бігові кроки.

        Більшість цих неорганізованих рухів пов’язані. В основному з анатомо-фізіологічними особливостями цього віку, тому їх не можна вважати за помилки. Слабкість м’язів опорно-рухового апарату не дає дітям можливості виконати повноцінне відштовхування ( з повним випростанням ніг у колінних суглобах) та ставити ногу на землю з носка.

       У середній групі якість виконання цього виду рухів значно покращується. У більшості дошкільнят п’ятого року життя спостерігається добра координація роботи рук та ніг під час бігу, ритмічність бігових кроків, орієнтування у просторі, що дає можливість застосовувати біг у різноманітних рухливих іграх.

        Однак у цій віковій групі не всі елементи бігу виконуються чітко і впевнено. У декого з дітей рухи рук не активні, тулуб занадто нахилено вперед, голову опущено. В наслідок недостатньо розвинутих м’язів ніг відштовхування не сильне, політ не значний, бігові кроки часті та неширокі.

        Біг дошкільнят старших груп відрізняється прямолінійно, чіткою координацією, рухи ніг та рук добре узгоджені. Зменшується розворот ступні назовні. Поряд з тим, деякі деталі техніки ще недостатньо засвоєні ( не в усіх дітей енергійні рухи зігнутими у ліктях руками, стегно недостатньо виноситься вперед-угору).

        Діти підготовчої до школи групи виконують біг легко, положення тулуба при цьому невимушене, бігові кроки рівномірні, відштовхування енергійне. Усе це свідчить про те, що в більшості дітей сформовано міцну навичку в цьому виді рухів.

        Таким чином, кількість дошкільників, які виконують без помилок, збільшується з віком. Також покращується прямолінійність руху, зменшується розворот стопи, ноги ставляться на опору ближче до середньої лінії передньою частиною стопи, що відтворює оптимальні умови для роботи м’язів стопи під час відштовхування.

        3. Види бігу і бігових вправ відрізняються по техніці виконання. Вихователю слід знати ці особливості, щоб легше і швидше виправляти помилки, які допускають діти, вірно визначити задачі і методику навчання.

1.     Звичайний біг.

        Вірною технікою такого бігу вважається: вміння бігати вільно, легко, з природними рухами рук. Руки напівзігнуті в ліктях, пальці вільно зігнуті ( але не стиснуті в кулаки). При бігові руки рухаються вперед – вгору, приблизно до рівня грудей, потім відводяться ліктями назад – в сторони. При бігові невеликими кроками злегка зігнута в коліні нога ставиться на передню частину стопи. При більш широких бігових кроках нога ставиться з п’ятки з послідуючим пластичним опусканням на всю стопу. Розігнути ногу в колінах. Носки стопи в сторони не розводяться. Тулуб злегка нахилений вперед, голова з ним на одній лінії, груди і плечі розвернуті, плечі не повертати за рукою, щоб не викликати через мірного повороту тулуба.

        Звичайний біг в середньому темпі широко використовується для навчання деяким елементам техніки, навчанням вірної координації рухів. При такому бігові діти можуть краще контролювати свої рух , можуть виносити поправки в свої дії.

        Звичайний біг можна проводити в різних видах шикуваннях в колону по-одному, парами, по колу, змійкою, та ін. приблизна тривалість безпосереднього бігу збільшується поступово з 10-15с в молодшій групі до 35-40с в старшій (повторюються 2-3 рази з перервами). Для дітей 6-7 р. в кінці навчального року тривалість бігу може бути в межах одної хвилини, бо на протязі року діти оволодівають елементами рівної техніки бігу, зростає їх функціональна підготовка.

2.     Біг на носках.

         Ногу слід ставити на передню частину стопи, не торкаючись п’яткою поверхні підлоги. Крок короткий, темп швидкий. Рухи рук спокійні , розслаблені в такт крокам, високо їх не піднімати. Можна поставити руки на пояс.

3.            Біг з високим підніманням колін.

         Бігати піднімаючи зігнуту в коліні ногу під прямим кутом, ставити її на підлогу м’яко, еластичним і в той же час енергійним рухом на передню частину стопи. Крок короткий, з незначним просуванням вперед. Корпус прямий  та злегка відкинутий назад, голова високо піднята. Руки можна поставити на пояс. Чергувати зі звичайним бігом або ходьбою.

4.            Біг широким кроком.

         Робити широкі кроки, збільшувати відштовхування і час її польоту (ніби то перестрибуючи через уявну перешкоду). Ногу ставити з п’ятки  перекатом на всю стопу. Ногу, якою відштовхуючись. Рухи рук вільні та розмашисті.

5.            Біг з відведенням назад зігнутої в коліні ноги.

        Тулуб нахилений вперед дещо більш звичайного, руки на поясі. Зігнута в коліні нога після відштовхування відводиться назад.

        Чергувати зі звичайним бігом дещо більше розслабляти при цьому ноги, даючи їм відпочинок.

6.       Біг перехресним кроком.

        Виконувати захистом майже прямих нуг: правою – лівою, лівою – правою. Нога ставиться на стопу.

7.     Біг стрибками.

         Виконувати енергійно, широким розмахуючим рухом. Відштовхування робити вперед-вгору.

         Тривалість неперервного бігу на носках, з високим підніманням колін, з відведенням назад зігнутої в коліні ноги невелика (10-20с). Як правило ці види бігу повторюються 2-3 рази, чергуючи кожен вид з звичайним бігом або ходьбою. Біг широким кроком відбувається на дистанції 10-12 м. Для цього бігу можна використовувати різноманітні орієнтири – набивні м’ячі, обручі.

8.     Біг в швидкому темпі.

        Виконується на передній частині стопи або на носках. Крок широкий, рухи рук активні, в такт з біговим кроком. Робити енергійні відштовхування ногою, гарно її випрямляючи. Махову ногу виносити вперед-вгору. Тулуб нахилено вперед по ходу руху, голова з ним на одній лінії. Плечі розвернуті, не напружені, дивитися вперед. Швидкий біг використовується в іграх з елементами змагання. Тривалість такого бігу невелика – 5-8 с. Але чергуючи зі звичайними зупинками – відпочинком він може повторюватись 4-5 раз.

9.     Тривалий біг.

        Цей вид бігу в останні часи має велику популярність, в основному як засіб розвитку загальної витривалості, підвищені функціональних можливостей організму. При цьому бігові треба вміти витримувати невеликий темп не прискорювати і не уповільнювати його, бігти ритмічно. Кроки робити короткі, ногу ставити на передню частину стопи або еластично з п’ятки на носок. Рухи рук спокійні, руки зігнуті в ліктях на рівні пояса, плечі злегка розслаблені.

10.                                      Біг в перемінному темпі.

        Використовується цей біг в сполученні з іншими рухами. Головна задача при навчанні цьому виду бігові – навчити дітей вибирати темп і вид бігу, який найбільш відповідає змісту завдання. Якщо біг завершиться підстрибуванням або стрибком в довжину, то не треба уповільнювати темп перед відштовхуванням, а переходити від останнього кроку розбігу до енергійного відштовхування в гору і вперед. Треба вміти швидко спритно переходити з бігу на інший вид руху. Наприклад, підлізти під обруч, пройти по лаві, а потім продовжити біг не зупиняючись, не змінюючи напрям. В перемінному темпі можна пропонувати різні вправи.

11.                                           Човниковий біг.

        Широкий крок чергується з різким гальмуванням в кінці при русі по прямій і частішими кроками на поворотах. Перед зміною напрямку темп більш частий, кроки короткі, коліна зігнуті, щоб зберегти рівновагу. Рухи рук природні, допомагають рухам по прямій і на поворотах.

12.                                            Біг в різних природних умовах.

        Цей вид бігу розвиває вміння використовувати найбільш кращий певним умовам. Вид бігу, його темп і швидкість. Біг по звивистій доріжці відрізняється від

ґрунтовій доріжці. Змінюючи звичні для дітей умови, підбираючи різні їх поєднання, треба сприяти розвиткові важливого в житті вміння -  використовувати найбільш ефективний вид бігу в співвідношенні з умовами поверхні ( ґрунтова, трав’яниста, біг по піску, з гірки, на гірку).

        При бігові з гірки ногу треба ставити на носок, крок короткий, тулуб нахилений вперед. При збіганні ногу ставити на  все стопу, або з п’яти на носок, ноги більш зігнуті в колінах, тулуб дещо нахилений назад.

Молодший дошкільний вік                      

Біг у дітей має свої особливості. Доросла людина під час бігу відштовхується від ґрунту. На одну мить тіло її відривається від землі і перебуває в повітрі. У малих дітей такого відриву від ґрунту зовсім не спостерігається. Тільки дуже тонкі методи дослідження дають змогу вловити самий початок його тоді, коли на око він ще не помітний.

Біг для дитини 3-4 р більш звичайний рух. В цьому віці діти охотніше

бігають, ніж ходять. Спостерігається вже більша, ніж в ходьбі узгодженість рухів. Але біг молодших дошкільників ще відрізняється в значній мірі від бігу дітей більш старшого віку.

        Характерним для бігу трирічної дитини є дрібний крок. Багато дітей погано відштовхуються від підлоги, біжать на всій стопі.

        В молодших групах вправи з бігу слід розпочинати з бігу з іграшками.

Кожна дитина отримує іграшку, яку вона хоче і рухається в своєму темпі. Вихователь спостерігає за дітьми.

        Поступово вихователь привчає дітей бігати організовано (спочатку невеликими групами, а потім і всією групою) з одного кінця зала до іншого. Пізніше дається біг по всій кімнаті, або майданчику.

        Біг один за одним (в колоні по-одному) проводиться спочатку одночасно з невеликою групою дітей і тільки до кінця року зі всією групою.

        Діти повинні бігати легко, без шуму, із закритим ротом, дихаючи носом. Треба стежити за тим, щоб діти не робили зайвих рухів – не хиталися, не розмахували дуже руками, вміли додержуватися вказаного напрямку під час бігу, змінювати цей напрям.

        У молодшій групі ця вправа має часто характер гри. Вихователь, маючи на меті додержання напрямку, пропонує дітям добігти до дерева, стіни або будь-якого предмета, а іноді метою бігу може бути іграшка, яку треба принести, дзвіночок, в я кий треба подзвонити, тощо. Відстань для бігу береться приблизно 8-10м. Цей вид бігу можна проводити в грі «Хто швидше принесе м′яч». Вихователь кидає кілька м’ячів в пропонує певній групі дітей (за кількістю м′ячів) побігти за ними й принести йому.

       При відборі програмного матеріалу перш за все потрібно зберігати послідовність. Спочатку проводиться біг в прямому напрямку, без збереження спільного для всіх темпу. Кожна дитина біжить в зручному для неї темпі.

       Слідкуючою по складністю вправою може бути біг зграйкою, спочатку невеликою, а потім одночасно всією  групою. Біг в колоні по-одному більш складний для маленьких дітей, бо в цій вправі потрібна вже досить більша узгодженість, ритмічність рухів. Тривалість бігу в іграх малюків не повинна бути більшою за 10-15с.(за один повтор), після чого дається короткочасний відпочинок. Потім біг повторюється знову. Таких повторень може бути 3-4.

        Не слід завжди супроводжувати ігри з бігом ударами в бубон, або іншою музикою. Маленькій дитині ще важко узгоджувати темп своїх рухів з заданим темпом. В іграх треба частіше давати дітям можливість бігти в найбільш зручному для них темпі. Особливо це стосується з ігор ловіння, в яких діти привчаються змінювати темп своїх рухів в співвідношенні з ходом гри.

        В молодших групах вихователь лише привчає дітей правильно виконувати рухи, ще не вимагаючи при цьому чіткості й точності. Більшість рухів проводиться з допомогою вихователя( йде попереду колони).

                 Систематичне керівництво вихователя розвитком рухів у дітей дає свої позитивні результати: рухи дітей стають більш узгодженими, діти привчаються повторювати дії, слухати вихователя, поступово оволодівати найпростішими руховими вміннями.

Середній дошкільний вік

        За час перебування в середній групі слід навчити дітей бігати спритно, легко, гарно відштовхуватися від землі.

        Руки під час бігу повинні бути трішки зігнуті в ліктях, пальці рук злегка стиснуті. Рухи рук повинні бути вільні, не напружені, узгоджені з рухами ніг. Деякі вихователі роблять помилку, примушуючи дітей притиснути руки до поясу, що затримує і ускладнює рухи. Помилкою є і опускання рук вздовж тулуба під час бігу. Слід привчати дітей бігати більш широким кроком.

        Корпус слід тримати прямо, не піднімаючи плечей і опускаючи голови. Під час бігу слід привчати дітей дихати через ніс.

        З дітьми середньої групи можна починати проводити прості і доступні вправи, які сприятимуть більш широкому уроку, більшому відриву від підлоги.

        Діти повинні вміти: бігати організовано в колективі – один за одним. Всією групою в різних темпах ( швидко – повільно), бігати по колу, тримаючись за руки, за мотузку, робити повороти, під час бігу врозтіч виконувати нескладні завдання ( швидко зупинитися по сигналу вихователя, присісти, зробити будь-яку фігуру та ін.). Всі ці вправи гарно розвивають рівновагу.

        Важливо, також, розвивати у дітей вміння швидко реагувати на сигнал за рухом, так і гальмуванням ( швидко почати біг і швидко зупинитися). З цією метою з дітьми проводяться рухливі ігри, правила яких відповідають даній задачі.

        Поступово можна розпочинати з дітьми біг наввипередки. Також біг проводити під удари в бубон чи під музичний супровід. Діти вчаться тікати від того, хто ловить, наздоганяти того, хто тікає в рухливих іграх.       

        У вправах з більш  легким, безшумним бігом вихователь вчить дітей сильніше відштовхуватись від землі, роблячи при цьому більш широкі кроки.

        Продовжує вчити дітей бігати в колонах, не переганяючи один одного, тримаючись ближче до країв майданчика чи кімнати. Вихователь нагадує дітям, щоб вони вільно рухали руками.

         Спочатку по кутам майданчика можна ставити будь-які предмети, щоб дітям було легше зберігати напрямок.

        При бігові в розтіч продовжують вчити краще використовувати простір майданчика, бігати легко, не штовхати один одного. Вихователь повинен пояснити і показати дітям, як треба бігати: розбігатися в різні сторони. Треба привчати дітей не наштовхуватися, а давати один одному дорогу. Тривалість безпосереднього бігу – 15-18с.

        Проводячи з дітьми рухливі ігри з правилами, з яких більшість побудовано на бігові врозтіч ( «Карасі та Щука», «Чия ланка швидше збереться») вихователь закріплює всі ці вимоги, дає дітям можливість використовувати вміння в дещо інших умовах.

        Під час бігу по колу – вчить дітей примати рівне коло, вміти під час бігу повертати в інший бік. Вихователь слідкує, щоб діти не звужували коло, не тягли один одного за руки. Треба вчити дітей робити поворот в одну і в іншу сторону. Спочатку стоячи на місці, потім при бігові.

         У вправах з швидким бігом вихователь привчає дітей збільшувати швидкість руху для здійснення поставленої перед ними мети. Потрібно привчати дітей бігати лише після сигналу вихователя.

         Перед початком вправи, гри треба нагадати дітям, щоб вони бігли більш широкими кроками, робили більш енергійні рухи рук.

        В цій групі потрібно намагатися, щоб по можливості, кожна дитина могла побути ведучим в колоні, і не доручати це одним і тим самим дітям. При бігові парами висувається вимога співвідносити свої рухи з рухами партнера. Зберігаючи необхідний інтервал від попереду бігучої пари.

        Збільшується швидкість і тривалість бігу, формується спритність, швидкість, витривалість.

Старший дошкільний вік

        Вправи з бігу для дітей старшої групи ускладнюються. Вихователь вимагає від дітей вміння виконувати різні види бігу технічно вірно: на носках, короткими і частішими біговими кроками, біг широкими кроками з більшим і легким польотом змахами рук великої амплітуди. Педагог схвалює дітей, які вміють використовувати відповідні завданню види бігу і в усіх випадках позитивно оцінює легкий вільний біг з природними рухами рук.

        Під час бігу один за одним дітям потрібно нагадувати, щоб вони зберігали правильний інтервал один від одного. В цьому, в значній мірі, допоможе загальний темп. В деяких випадках вихователь нагадує дітям, а в деяких запитує у них, як треба тримати корпус, а діти відповідають. Під час бігу врозтіч треба вчити дітей прийомам вивертання в іграх з ловінням. Діти повинні швидко змінювати напрям, прискорювати свій біг.

        Бігаючи по колу діти вчаться зберігати рівновагу, інтервал між собою. Їм. дають завдання окремо поправлятися в швидкому зціпленні, підніманні та опусканні рук. А під час бігу парами звертається увага на те, щоб діти не відставали від своєї пари і не переганяли її.

        При виконанні бігу в середньому темпі дітям дають різні завдання: наприклад, не знижуючи швидкості бігу, змінити ведучого, виконати поворот кругом, перешикуватися з колони в пари. Також в середньому темпі виконується біг по пересіченій місцевості. Дистанція такого бігу типу «крос» для дітей 6р. знаходиться у межах до 150-200м. По можливості включаються перешкоди, які діти повинні подолати під час бігу: підлізти, перестрибнути, спритно оббігти. В старшій групі проводиться спеціальна робота над розвитком у дітей рухових якостей: швидкості і витривалості, для цього збільшується довжина бігових дистанцій.

1.     Значення, види, техніка виконання вправ з лазіння. Методика навчання дітей різних вікових груп вправам з лазіння.

Вправи з лазіння і повзання дуже корисні для дошкільників. У їхньому виконанні беруть участь великі м'язові групи. Ці вправи супроводяться значно більшим фізичним напруженням, ніж інші основні рухи і сприяють підвищенню фізіологічних функцій органів і систем дитини.

Діти другої молодшої групи досить швидко оволодівають такими видами, як повзання по підлозі, пролізання в обруч, підлізання під дугу або мотузок, натягнутий на висоті 50-40 см від підлоги, та ін. Важче їм дається у поєднанні з вправами з рівноваги /повзання по гімнастичній лаві в упорі стоячи / та лазіння по гімнастичній стінці.

При повзанні в упорі  стоячи («рачки») під дугу або по гімнастичній лаві дитина спирається на носки, а руками - на кисті. Починаючи повзання, зігнути праву ногу підтягуючи під груди, ліву руку одночасно з цим висувають уперед і тіло переміщають у перед до повного   випростання лівої   ноги. Після   цього підтягують до грудей ліву ногу, праву руку висувають уперед і тіло переміщають уперед до повного випростання правої ноги. Потім рух відбувається в такому самому порядку. Повзати можна на колінах і кистях, а також на колінах і ліктях.

Пересування рук і ніг під час повзання може бути однойменним

І різнойменним способами. При різнойменному способі спочатку висувають ліву руку й праву ногу, а потім праву руку й ліву ногу. При однойменному способі одночасно рухаються права рука й права нога, потім ліва    рука й ліва нога. Дошкільнят навчають повзати обома способами.

Дошкільники всіх вікових груп повинні оволодіти вправами у підлізанні під дугу /мотузок / та пролізання в обруч боком і грудьми вперед. Підлізаючи й пролізаючи грудьми вперед., дитина підходить до обруча , ступає крок у перед, присідає, просовує вперед голову й тулуб, потім другу ногу.

При підлізанні та пролізанні боком дитина повертається лівим або правим боком, робить широкий крок уперед. нахиляється, просуває вперед  голову й тулуб, а після цього другу ногу.

1.     Значення, види, техніка виконання стрибків. Методика навчання стрибкам дітей різних вікових груп.

Визначення, значення, види стрибків.

         Стрибки є цінним засобом фізичного розвитку. Вони сприяють зміцненню м’язів ніг, спини, живота, розвивають координацію рухів, окомір, силу, спритність.

         Стрибки – це швидкісно-силовий рух, пов’язаний з переміщенням людини у просторі.

         Багато видів стрибків є цінним засобом виховання. Вони викли­кають необхідність проявити сміливість, рішучість, це особливо важ­ливий момент для розвитку несміливих дітей.

         Вправи з стрибків позитивно впливають на організм дітей: спри­яють зміцненню м’язів і зв’язок нижніх кінцівок, удосконаленню ко­ординації рухів, розвитку спритності. Однак слід пам’ятати, що невміле застосування цих вправ (не підготовленість місця приземлен­ня, не додержання програмових вимог щодо висоти стрибка і т.д.) мо­же призвести до виникнення у дітей плоскостопості, а також до травм.

         В програмі дитячого садка пропонуються нормативи, що підвищують­ся від групи до групи, зростають вимоги до техніки, поступово вво­дяться різні види стрибків. Діти всіх вікових груп широко викорис­товують різноманітні стрибки в життєвих та ігрових ситуаціях. Вони відчувають погребу стрибати. Малюки намагаються зістрибувати з будь-якої висоти, на яку їм вдалося влізти (лаву, сходинку, пеньок, сті­лець) перестрибують камінці, палиці, калюжі. В старшому дошкільному віці діти Із зацікавленням стрибають через скакалку, оволодівають стрибками з розбігу, змагаються у дальності стрибків.

Види стрибків.

         Стрибки належать до рухів ациклічного типу, в яких немає фаз, що повторюються. Характерна особливість-чітко виражений "політ". Виконання стрибка погребує узгодженої праці багатьох м’язів, коор­динації рухів, це можливо при певній підготовленості опорно-рухо­вого апарату дитини. Тому, виходячи з анатомо-фізіологічних можли­востей дітей, тільки в певній віковій групі їх навчають тому або іншому виду стрибків.

         Існують різноманітні види стрибків, в дитячому садку використо­вуються: підскоки на місці, з пересуванням, стрибки з місця, з роз­бігу в довжину і висоту, стрибки з висоти; широко розповсюджені стрибки зі скакалкою як різновид підскоків.

Особливості виконання дітьми.

         - підстрибуючи, рухаються на прямих ногах;

         - не використовують замах рук для інтенсивного стрибка;

         - замах не погоджений з поштовхом;

         - відштовхуються однією ногою у стрибках з місця;

         - відштовхуються в’яло, слабко, траєкторія низька, коротка;

         - зістрибуючи, приземлюються на прямі ноги, на всю ступню;

         - приземлення не стійке;

         - зупинка перед стрибком у довжину з розбігу або у висоту, роблять поштовх обома ногами.

 Техніка виконання різних видів стрибків.

         Підстрибування - один з перших видів стрибків, доступний маленькій дитині. Виконується як декілька ди­намічних невисоких стрибків поштовхами носків обох ніг або однієї ноги з незначним згинанням ніг в колінах. Підскоки можна регулювати ударами в бубон, оплесками, музичним супроводом, які залучають дітей підстрибувати в  рівному темпі або з прискоренням та уповільненням.

        

Стрибок вгору з місця

         Стрибок вгору з місця – добре тренує силу поштовху, розвиває стрибучість, вміння концентрувати м’язові зусилля, поєднуючи силу із швидкістю. Виконується він поштовхом пружних ніг з незначним розгинання стоп.

         На початку розучування діти роблять помилки: низько присідають перед поштовхом, сильно нахиляються вперед. Поступово вихователь добивається від дітей правильної техніки: прямого положення тулуба, одночасно виправлення обох ніг при відштовхуванні, приземлення на носки ніг з незначним згинанням ніг в колінах, легких та ритмічних рухів. З метою виконання  активного стрибка вгору дітям пропонують дістати предмет – м’яч, стрічку, дзвіночок, гілку дерева, ударити в бубон.

Стрибок у глибину

         Стрибок у глибину  з невисоких предметів закріплюють вміння одночасну відштовхуватись обома ногами, активно розвивати стопи і правильно приземлятися, для дошкільників стрибок в глибину є само­стійнім видом стрибка. Крім того це вміння часто використовується як заключний рух після вправ з рівноваги, лазіння, у рухливих іграх. Цей стрибок часто застосовують при подоланні природних перешкод. Спочатку перед зістрибуванням дитина намагається низько присісти, інколи навіть нахилитися вперед, їй стає не так страшно, земля ближ­че. Однак виконати так стрибок складніше, бо з глибокого присідання багато сил погребує відштовхування, підняття центру тяжіння.

         Вихователь повинен показати та навчити дітей правильному ви­хідному положенню, при якому ноги розставлені на ширину стопи, ко­ліна злегка зігнуті, корпус прямий, руки злегка відведена, назад, голова піднята. При енергійному відштовхуванні вперед-вгору діти встигають у польоті розігнути ноги в колінах, руки підняти вперед. Приземлившись на носки дитина встає на всю стопу, зберігаючи рівно­вагу, намагається тримати голову та корпус прямо, дивитися вперед. Одночасно з випрямленням ніг, руки опускаються до низу, потім вино­сяться вперед. При втраті рівноваги під час приземлення треба вміти спокійно зробити крок вперед або в сторону. Де особливо важливо у стрибках з природних перешкод (пагорби, пеньки). Чим вище стрибок, тим важче м’яко приземлитися.

Стрибки у довжину з місця

         Техніка стрибка в довжину з міс­ця майже однакова для виконання дітьми різних вікових груп. Вихід­не положення перед стрибком - "старт плавця" (ноги напівзігнуті, тулуб нахиляється вперед, руки відведені назад-в сторони). Відштовхуючись обома ногами, одночасно роблять мах руками вперед-вгору. В польоті ноги згинаються в колінах і виносяться вперед. Під час приземлення дитина присідає і виносить руки вперед-всторони, забезпечуючи тим самим м’яке і стійке приземлення.

Стрибки у довжину з розбігу

         Цей стрибок один з найскладні­ших видів руху у дошкільників, тому він розучується у старшій гру­пі. Основна мета початкового етапу формування навички цього стрибка - навчити відштовхуватися однією ногою і стійко приземлятися на обид­ві ноги.

         Стрибок у довжину з розбігу виконується так: розбіг рівно при­скорений, останній крок вперед перед відштовхуванням трохи укоро­чується; відштовхування виконується однією ногою, рухи при цьому роблять мах уперед -вгору; у фазі польоту ноги згинаються в колінах і перед приземленням виносяться вперед; приземлюються на п’ятки або на всю ступню, для стійкості руки виносять вперед - в сторони.

Стрибки у висоту з розбігу

         За своєю структурою цей рух подібний до стрибка у довжину з розбігу. Дошкільники виконують його також способом "зігнувши ноги", є тільки невелика відмінність в характері відштовхування.

         У цьому стрибку розбігаються перпендикулярну до перешкоди (мо­тузка гумова або нитяна закріплена на двох стояках), відштовхуються однією ногою з одночасним рухом рук вгору; у фазі польоту ноги мак­симально згинають в колінах і підтягують до грудей; приземлюються на обидві ноги, виносячи руки вперед - в сторони.

Стрибки зі скакалкою

         Займають значне місце в роботі з дош­кільниками. Вони сприяють розвитку витривалості, тренують почуття ритму, зміцнюють – серцево-судинну та дихальну системи, м’язи ніг. З стрибках з короткою скакалкою діти проявляють велику активність, особливо дівчатка. Багато хто з них самостійно оволодіває стриб­ками. Стрибки зі скакалкою не потребують сильного поштовху, стрибок над скакалкою невисокий. Тому но­ги при приземленні згинаються на стільки, щоб виконати слідуючий поштовх, носки після відштовхування витягнуті, корпус прямий. Ска­калку треба перевертати кистями та передпліччями рук, плечі не по­винні рухатися.

         Стрибати можна через коротку та довгу скакалку. Більш легким вважають стрибки через довгу скакалку, яку тримають і повертають двоє, а третій стрибає. В цьому русі виконуються тільки стрибки, дитина вільна від обертів скакалки. Але в той же час дитині тре­ба добре відчувати запропонований темп стрибків, підстроюватись до нього, а це викликає труднощі. Довга скакалка не повинна бути лег­кою, бо вона не зможе торкатися землі. Товщина її 40мм, довжина 4 м.

Зстрибування на підвищення

         Використовується для навчання дітей розбігу і поштовху. Наявність конкретної перешкоди - широка лава, банкетка, колода 30 см, плоский камінь пагорбок - полегшує дітям рухову задачу, їм зрозуміле та цікаве завдання - заскочити на підвищення.

         Перші спроби виконуються з місця поштовхом обох ніг, приземлен­ня також на обидві ноги. Потім пропонується заскочити з 3-4 кроко­вого розбігу. Дитина відштовхується однією ногою, стрибає на переш­коду вишиною 10-15 см в положєнні випаду однієї ноги вперед, а потім переносить і іншу ногу.

Методика навчання дітей різних вікових груп різними видам стрибків.

Стрибок у довжину з місця. Техніка стрибка у довжину з місця майже не відрізняється у дітей різних вікових груп. Вихі­дне положення перед стрибком – «старт плавця» (ноги на­півзігнуті, тулуб нахилений вперед, руки відведені у сторони — назад). Відштовхування виконується обома ногами, одночасно руками роблять мах вперед-вгору. В польоті ноги згинаються в колінах і виносяться вперед. Під час приземлення дитина при­сідає й ставить руки вперед – у сторони, забезпечуючи тим самим м’яке й стійке приземлення.

         Навчання дітей другої молодшої групи стрибка у довжину з місця починають після того, як вони навчаться підстрибувати на обох ногах на місці та з просуванням вперед (як зайчики, м’ячики).

Розучування стрибка проводиться цілісним методом, при цьому увага дітей зосереджується на тому елементі, який у них гірше виходить. Діти четвертого року життя добре розуміють словесні зауваження, зроблені в доступній для них формі, і точно копію­ють показаний рух. Спочатку їм пропонують стрибати через стрічку або «струмок» шириною 15-20 см, викладений з двох стрічок. Така конкретизація завдання дає можливість виконати стрибок не на повну силу, завдяки чому діти точніше диференціюють м’язові відчуття, що є необхідною умовою для оволодіння правильною структурою руху. Відстань стрибка в довжину з місця поступово збільшується до 45-50 см.

         Найскладніші елементи стрибка для дітей цього віку – поєднання маху руками з одночасним відштовхуванням обома ногами та м’яким приземленням. Щоб дошкільники правильно й швидко оволоділи цими елементами, треба давати їм підвідні вправи: махи прямими руками вперед, як «пташки», з підніманням на носки; стрибки на місці, як «м’ячики»; стрибки з просуванням вперед, як «зайчики» та ін. Після кількаразового виконання цих вправ мах руками в дітей стає широким і енергійним, а приземлення більш м’яким і стійкішим.

         Діти другої молодшої групи, виконуючи стрибок у довжину з місця, приземляються на п’ятки з подальшим перекатом на всю ступню, що пояснюється недостатнім розвитком їхнього опорно-рухового апарата. Тому, щоб запобігти різким стресам і травмам, на місце приземлення слід класти м’який килимок, а на майданчику стрибати в яму з піском. Ця вимога обов’язкова й для інших вікових груп.

За даними наших досліджень, цей стрибок правильно виконують хлопчики – 37% , дівчатка – 38% .

         Дітям середньої групи цей рух вже відомий, тому перед вихо­вателем стоїть завдання досягти більш високої якості в його виконанні. У дошкільнят п’ятого року життя спостерігаються такі характерні помилки: неправильне вихідне положення – діти погано згинають ноги, низько опускають голову; не одночасно відштовхуються обома ногами, роблять слабкий мах руками під час відштовхування, жорстко і неспокійно приземляються. Вихователь повинен вказувати на всі ці помилки в процесі вдосконалення стрибка у довжину з місця на заняттях та прогулянках. У цій групі діти стрибають через «струмок», ширина якого збільшується до 70-80 см. Окремі елементи стрибка вдосконалюються в ході цілісного виконання руху, без виділення їх з усієї системи. Виконання стрибка у довжину з місця без помилок у цій групі значно зростає порівняно з молодшими дітьми – у хлопчиків – 78% , у дівчаток – 76% .

         У старшій групі вдосконалення стрибка здійснюється так: стрибок через «струмок» з поступовим збільшенням його ширини до 90 см; стрибки з просуванням вперед, як «жабки», 4-6 разів підряд. Слід пам’ятати, що рух виконується краще, коли дитина відштовхується не на повну силу, тому ширину «струмка» треба збільшувати поступово з 70 до 90 см, регулюючи цим зусиллям дітей під час виконання стрибка. Правильно виконують цей рух 90% хлопчиків та 86% дівчаток.

         Стрибок у глибину (з невисоких предметів). Вчити стрибати у глибину краще тоді, коли діти вже вміють стрибати в довжину з місця, бо нові навички завжди ґрунтуються на попередньому руховому досвіді. Стрибок у глибину має таку саму структуру побудови руху, як і стрибок у довжину з місця. Відмінність лише в характері відштовхування та в ступені навантаження на опорно-руховий апарат дитини під час приземлення.

         У другій молодшій групі з перших занять треба ставити завдання навчити дітей правильно відштовхуватися й стійко приземлятися. Для цього з двох стрічок роблять «стежку» шириною 20 см, кладуть її на відстані 50 см від куба (висотою 15-20 см) або гімнастичної лави, з якої виконуватиметься стрибок, і пропонують дітям точно приземлитися на «стежку». Щоб виконати це завдання, треба правильно відштовхуватися вперед-вгору.

         Від дітей четвертого року життя не варто вимагати точного виконання всіх елементів стрибка у глибину (енергійно відштов­хуватися з одночасним махом руками вгору і постановки їх вперед — в сторони під час приземлення). Важливо, щоб на цьому етапі вони оволоділи загальною структурою стрибка.

         Дошкільнята досить швидко оволодівають цим видом стрибка. Однак треба завжди пам’ятати, що неправильне приземлення (на прямі ноги) може стати причиною значного стресу організму. Від стрибків на тверду опору буває розтягнення зв’язок стопи, її сплощення. Через це приземлятися можна тільки на м’яку опору (килим, яма з піском).

         У середній групі формування і вдосконалення навички стрибка у глибину відбувається в такій послідовності: стрибок з гімнастичної лави або куба (висотою 20-30 см); стрибок в обумовлене місце – на «стежку» або на аркуш паперу 20×30 см, стрибок з правильним виконанням усіх його елементів.

         Стійкість приземлення значною мірою залежить від відштовхування. Якщо дитина відштовхнулася тільки вперед, а не вперед-вгору, то в момент приземлення вона втратить рівновагу (переступає ногами або падає вперед на руки). Тому для вдосконалення відштовхування дошкільнятам дають конкретне завдання: відштовхнутися сильно вгору так, щоб «руками постаратися дістати стелю». Місце приземлення обмежують квадратом, викладеним з шнура або стрічок (40×40 см).

         У старшій та підготовчій до школи групах продовжують закріплювати навички стрибка в глибину в різних умовах. З метою вдосконалення навички відштовхування, перед кубом на висоті 10 см (на відстані 5 см) підвішують шнур на стояках для стрибків у висоту. Щоб не зачепити його, дитина намагається сильно відштовхнутися вгору, виконуючи при цьому енергійний мах руками. Після кількох таких спроб стояки і шнур забирають, однак після цього діти навчаються правильно відштовхуватися.

         Висота стрибка у глибину збільшується поступово. У старшій групі до 40 см, у підготовчій до школи – до 45 см. Формування навички цього стрибка багато в чому залежить від упевненості дітей у своїх силах, їхньої сміливості. Дошкільнятам, які спочатку бояться зістрибувати, поступове збільшення висоти і допомога в перших спробах (підтримка за руку, словесне заохочення та ін.) дають можливість швидше й успішніше оволодіти стрибком.

         У дошкільників старших вікових груп стрибки у глибину поступово ускладнюють: стрибки з приземленням в обумовлене місце (аркуш паперу, «стежку», стрічку), з поворотом на 90° праворуч та ліворуч. Діти стрибають під час прогулянок з пеньків, колоди, яку покладено на землю; взимку – зі снігових кучугурі та інше.  Все це розвиває в них м’язове відчуття, удосконалює вміння орієнтуватися в просторі  точно керувати своїми діями.

         Стрибок у довжину з розбігу. Цей стрибок – один з найскладніших видів рухів у дошкільників. Основна мета початкового етапу формування навички цього стрибка – навчити відштовхуватися однією ногою і стійко приземлитися на обидві ноги.

Стрибок у довжину з розбігу виконується так: розбіг рівноприскорений, останній крок перед відштовхуванням виконується однією ногою, руки при цьому роблять махи вперед-вгору; у фазі польоту ноги згинаються в колінах і перед приземленням виносяться вперед – у сторони.

         Деякі вихователі вимагають у цьому стрибку приземлятися тільки на носки, що неправильно, бо в такому разі діти швидко опускають ноги і фаза польоту зменшується.

         Формування навички у стрибках в довжину з розбігу відбувається в такій послідовності: стрибки з одного-двох-чотирьох шести кроків; удосконалення відштовхування однією і приземлення на обидві ноги, енергійний мах руками в момент відштовхування, польоту (зігнувши ноги) та стійкого приземлення. Потім, коли діти навчаться правильно відштовхуватися й приземлятися із скороченого розбігу (6 кроків), у них удосконалюються окремі елементи стрибка в ході навчання руху в цілому з повного розбігу – з 10 м.

         Основні помилки у дітей цієї групи на початковому етапі стрибка в довжину з розбігу: невміння поєднувати розбіг з відштовхуванням, швидко підтягувати ногу, якою відштовхуються, до махової, нестійкість приземлення.

         Першу помилку легко виправляти, якщо стрибки виконувати спочатку із середньою швидкістю; висока швидкість розбігу при не досить міцній навичці порушує координацію руху й правильне відштовхування.

         Нестійкість приземлення у деяких дітей цього віку викликана тим, що в них недостатньо розвинені м’язи опорно-рухового апарата. Діти не можуть протистояти досить великому навантаженню під час приземлення й змушені робити крок вперед, щоб не втратити рівноваги. Коли вони приземлюються на м’яку опору, цих помилок не буває.

         Для того щоб навчити дошкільнят правильно відштовхуватися, на місці відштовхування бажано ставити гімнастичний місток з похилою (20˚) площиною, що дає змогу виконати стрибок з більш високою траєкторією польоту. Одночасно місток є хорошим орієнтиром для точного попадання на місце відштовхування.

         Важливо також підготувати спеціальне місце для приземлення  після стрибка. В залі це може бути м’який килим або поролоновий мат, на майданчику – яма з піском. Не можна виконувати стрибки не тонку килимову доріжку, бо це викликає в дітей неприємні відчуття і може призвести до травм опорно-рухового апарата і струсів.

         Правильно виконують стрибки в цій віковій групі 78% хлопчиків та 75% дівчаток.

         Стрибок у висоту з розбігу. За своєю структурою цей рух подібний до стрибка у довжину з розбігу. Дошкільнята виконують його також способом «зігнувши ноги», є тільки невелика відмінність в характері відштовхування. Дітям цього віку, не рекомендують приземлятися на одну ногу, як того вимагають стрибки способом «переступання», бо в такому випадку виникає велике навантаження на опорно-руховий апарат, а це може завдати травми. Таким чином, спосіб «зігнувши ноги» є найбільш оптимальним для дошкільнят, тому що при його виконанні вони приземлюються на обидві ноги.

         У цьому стрибку розбігаються перпендикулярно до перешкоди (мотузка або гумова тасьма закріплена на двох стояках), відштовхуються однією ногою з одночасним махом рук угору; у фазі польоту ноги максимально згинають у колінах і підтягують до грудей; приземляються на обидві ноги, виносячи руки вперед-в сторони. 

         Дітей старшої групи навчають стрибати у висоту з розбігу в такій послідовності: стрибок через гумову тасьму (мотузку) заввишки 10—15 мм з одного кроку поштовхом однією ногою і махом іншою з приземленням на обидві ноги; те саме – з двох-трьох кроків з одночасним махом рук вперед-вгору; з 3-5-метрового розбігу з правильним виконанням усіх його елементів: розбіг, енергійне відштовхування, політ, зігнувши йоги, стійке й м’яке приземлення на обидві ноги; стрибок через гумову тасьму заввишки 30 см з 6-8-метрового розбігу.

         На початку навчання спостерігаються такі помилки: приземлення на одну ногу й переступання вперед. Діти прагнуть виконати стрибок при максимальній швидкості розбігу й відштовхуються під малим кутом, а це заважає стійкому приземленню. Щоб створити умови для правильного виконання поштовху (вперед-вгору), на місце приземлення на відстані 70-80 см за перешкодою кладуть мотузку і пропонують дітям не переступати її під час приземлення. Ця вимога змушує їх виконати поштовх вгору, і після кількох стрибків діти навчаються правильно відштовхуватися.

Коли дошкільнята навчаться виконувати стрибок у полегшених умовах, довжина розбігу і висота перешкоди поступово збільшуються. Оптимальною для дітей цього віку можна вважати довжину розбігу 6-8 м. На відміну від стрибка у довжину під час виконання цього руху не треба вимагати від дітей максимальної швидкості розбігу, а, навпаки, рекомендувати їм розбігатися повільніше. Швидкий розбіг не дає змоги правильно відштовхнутися, траєкторія польоту при цьому дуже низька і, приземляючись, діти втрачають рівновагу, переступають ногами вперед. Збільшувати висоту перешкоди треба в межах, рекомендованих програмою (30-40 см).

         У дошкільників цієї вікової групи наприкінці навчального року (за даними наших спостережень) правильно виконують стри­бок у висоту з розбігу 84% хлопчиків та 78% дівчаток.

         Восени на перших заняттях з дітьми підготовчої до школи групи повторення стрибка у висоту з розбігу проводиться в по­легшених умовах.

Довжина розбігу не повинна перевищувати 6-8 м, а висота перешкоди – 35 см. На наступних заняттях триває вдосконалення стрибка з поступовим його ускладненням. Довжина розбігу збільшується до 8-10 м, а висота перешкоди підвищується до 50-55 см.

         Стрибки зі скакалкою. Вправи з стрибків із скакалкою вивчаються зі старшими дошкільнятами. Дітей ознайомлюють з цими вправами на заняттях з фізичної культури, а потім запроваджують їх під час прогулянок і самостійних ігор. Дошкільнята можуть вправлятися з довгою та короткою скакалкою.

         Послідовність вправ у стрибках через довгу скакалку така: стрибки на обох ногах через нерухому скакалку, підняту на 10-15 см над землею (підлогою); перестрибування через скакалку, що хитається, з одного кроку; стрибки на обох ногах вліво та вправо, через скакалку, що хитається; пробігання під скакалкою, що обертається; стрибки через скакалку, що обертається.

         Діти старших вікових груп можуть стрибати підряд 10-12 разів. Якщо дитина торкнеться скакалки ногами, її потрібно відразу ж відпустити, інакше вона може впасти.

         Коротку скакалку добирають відповідно до зросту дитини. Для цього вона стає обома ногами на середину скакалки (ноги на ширині плечей), відтягує скакалку за ручки вгору вздовж тулуба. При оптимальній довжині скакалки ручки повинні бути трохи вище від пояса дитини.

         Спочатку скакалку обертають вперед. Під час стрибків через неї ноги ледь зігнуті, тулуб прямий, обертають скакалку тільки кистями рук. Спершу стрибають повільно, а потім темп обертання скакалки поступово прискорюють. Дітям нагадують про те, щоб вони стрибали на обох ногах або по черзі – на правій і лівій. Це сприяє гармонійному розвитку обох ніг. Безперервні стрибки із скакалкою можуть тривати до 1,5 хв. Дихати при цьому треба рівномірно.

1.     Значення, види, техніка виконання всіх видів метання. Методика навчання дітей різним видам метання.

Метання - ациклічний, швидкісно-силовий рух.

Метання сприяє зміцненню всіх основних груп м’язів, зв’язок і суглобів (руки і верхній плечовий пояс) підсилює наван­таження на серцево-судинну та дихальну систему. Разом з тим у дітей розвиваються і фізичні якості: сила, окомір, спритність, гнучкість, рівновага, координація рухів, швидкість.

Дії з предметами розвивають рухливість кисті та пальців рук.

Метання треба виконувати як двома руками одночасно, так і однією рукою. Треба вчити дітей метати правою і лівою рукою по черзі.

Це сприяє більш рівномірному і різнобічному розвиткові м’язів обох половин тулуба.

Для метання і ловіння в дитячому садку використовуються великі і маленькі м’ячі, легкі і набивні м’ячі і мішечки з піс­ком, палиці, сніжки і інші предмети.

найбільш широко використовуються на заняттях в дитячому садку підкидання і ловіння. Кидати м’ячі можна обома і однією рукою знизу, збоку, із-за спини, від плеча, із-за спини,по­штовхам обома руками від грудей. Рідше м’яч кидають між ногами і через голову. Ловити м’яч перед собою або з боку, над головою однією рукою і обома руками.

Метання на дальність при роботі з дітьми дошкільного віку застосовується головним чином при проведенні занять на свіжому повітрі на майданчику або під  час прогулянки.

Метання в ціль доступно, цікаво і корисно для дітей -дошкільників. Ціль може бути горизонтальною і вертикальною.

Складність вправ у метанні може змінюватися в залежності від збільшення або зменшення ваги та об’єму предмета, збільшен­ня або зменшення відстані до цілі, збільшення або зменшення самої цілі, включення рухової цілі, змінення вихідних положень.

На заняттях з дітьми дошкільного віку обов'язково вправляти в метанні і ловінні м’яча правою і лівою руками. Це забезпечує рівномірне навантаження на обидві сторони тіла , дитячий орга­нізм розвивається гармонійно.

Види метання

Підготовчі вправи : катання, прокочування, скочування, кидання, ловіння, метання на дальність, в ціль ( вертикальну, горизонтальну ).

Види підготовчих вправ:

     Метати можна: м'ячі, мішечки, камінці, біти, шари, шишки.

     Котити: м'ячі, обручі.

     Катання: з в.п. стоячи, сидячи на підлозі, сидячи на стільці однією чи двома руками.

     Ускладнення: катати між лініями, предметами, попадати в предмет.

     Прокатування:    м'яча між ворітцями (40 -    60 см); обруча один одному і попереду себе.

    Скочування: з похилої дошки або жолоба.

         Кидання і ловіння: кидання м'яча вгору однією чи двома руками, ловіння.

     Ускладнення: ударяти об підлогу і ловити; вести між предметами, підкинути (сплеснути в долоні, присісти, повернутись навколо себе).

         Метання: види - на дальність, в ціль (вертикальну, горизонтальну, рухому).

     Техніка виконання:   складається - в.п. прицілювання, замах, кидок, заключне положення (збереження рівноваги місця кидка).

     Способи метання: однією рукою; варіанти способів — із-за спини через плече, прямою рукою знизу, прямою рукою згори, прямою рукою збоку.

      Метають спочатку на дальність, а потім в ціль.

      Вага мішечків: молодші гр.. - 100 гр., старша та підготовча гр.. - 250 гр.

      Ціль розміром: 60 х 60 см.

Техніка метання

         Елементи техніки: В.п., прицілювання, замах, кидок,

                                          збереження  рівноваги після кидка.

Катання

В.п. - сидячи на підлизі, спина пряма, м’яч між ногами в злегка зігнутих руках. Приціл - дитина дивиться на того,  кому котитиме м’яч ( вимірює відстань очима ), знову переводить погляд на м’яч.

Кидик - випрямляється і дивиться, як м’яч докочується до намі­ченого місця.

З в.п. сидячи на стільці дитина нахиляється вперед, кис­тями рук штовхає м’яч, потім випрямляється.

З в.п. стоячи - присідом навколішки, штовхає м’яч і од­разу ж встає.

При ловінні треба уважно стежити за м’ячем і намагатися вчасно схопити його, для прокочування використовують м’ячі діаметром 20 - 25 см, відстань поступово збільшується від 1 м до ± 5 - 2 м.

Надані завдання ускладнюються :

1. Прокочують між лініями, у ворітця, між предметами,

2. Прокочування поєднують із завданням попасти в м’яч або в кеглі.

Скочування

Скочують як двома ,так і однією рукою :

1. Обома руками - стати прямо перед дошкою (м’яч брати знизу обома руками ), штовхнути м’яч так, щоб він котився до кін­ця дошки.

2. Однією рукою - стати збоку дошки, зліва - якщо правою рукою справа - лівою, взяти м"яч знизу і штовхнути.

Кидання м’яча вгору і ловіння обома руками

В.п. - о.оо - м"яч в обох руках долонями до середини.

Замах - опустити м’яч трохи вниз,

Кидок - обома руками знизу вгору. Стежити очима за польотом.

Ловити - обома руками, не притискаючи до грудей або підставляючи кисті рук, складені чашечкою. Так само - однією рукою (ловити обома). У  старших групах завдання ускладнюється.

Кидання м’яча вниз об підлогу та ловіння.

Б.п. - о.с.,  м’яч  у злегка зігнутих руках, долоні до середини, пальці трохи розставлені.

Замах - підняти руки з м’ячем трохи вгору.

Кидок - з силою вдарити,  об підлогу.

Ловіння - після відскоку м’яч падає вниз, його ловлять обома руками або притискаючи з обох боків, або одна рука зверху, друга – знизу.

Однією рукою – ловити обома.

Ускладнення : підбивання на місці з просуванням, однією та обома руками, по прямій, по колу, змійкою.

Кидання в стіну

В.п. - нога відставляється назад , м’яч кидається знизу.

Прямою рукою зверху.

В.п. - ноги трохи ширше плечей, права нога відставляється назад, права рука з м’ячем вздовж тулуба, вага тіла розподілена на обидві ноги.

Приціл - права рука вперед - вгору, тулуб нахилити вперед, вагу тіла перенести на ліву ногу, ліву руку відвести вниз - на­зад.

Замах - права рука приноситься вниз - назад, потім вниз - вперед вгору до відказу. Вага тіла перенаситься на праву ногу, потім на обидві і знову на праву, ноги згинаються в ко­лінах.

Кидок - тулуб і ноги випрямляються в напрямку вгору - вперед.

Рука майже пряма , просуваючись вгору - вперед, кистю вики­дає мішечок. Вага тіла переноситься на ліву ногу. Збереження рівноваги - права нога приставляється До лівої.

Прямою рукою знизу.

В.п. – (ноги так само), права рука напівзігнута в лікті, перед грудьми, вагу тіла розподілено рівномірно.

Приціл - гак само для тулуба, лівої руки та лівої ноги . Праву ногу випрямити на носок, права рука з мішечком згинається в лікті, піднімається вперед - вгору до рівня очей дитини.

Замах - права рука з мішечком дугою іде вниз - назад до відказу, одночасно права нога відставляється назад і згинається в коліні, на неї переноситься вага тіла, тулуб злегка нахилено вперед, ліва нога випрямляється, ліва рука вино­ситься вперед.

Кидок - випрямляються ноги, тулуб, права рука майже пряма, проно­ситься в напрямку вниз - вперед - вгору і робить кидок. Вага тіла переноситься на ліву ногу, ліва рука ривком іде вниз - назад - угору.

Збереження рівноваги - права нога приставляється до лівої ноги, руки опускаються.

Прямою рукою збоку.

В.п. - так само, як і перша вправа.

Приціл - так само , як і перша вправа.

Замах - тулуб відхиляється, права рука назад до відказу, вага тіла переноситься на праву ногу, зігнуту в коліні.

Обома руками знизу.

В.п. - ноги грішки ширше плечей, руки з м’ячем внизу.

Прицілювання - обидві руки з м’ячем піднімаються вперед - вгору, вага тіла переноситься на ліву ногу.

Замах - руки з м’ячем опускаються до низу і підводяться до правої ноги. Вага тіла переноситься на праву напівзігнуту ногу, ту­луб нахиляється вперед, ліва нога випрямляється.

Кидок - тулуб і ноги випрямляються, руки виносяться вперед, вики­даючи м’яч, права нога приставляється до лівої.

Обома руками від грудей.

В.п. - ноги на ширині плечей, руки з м’ячем перед грудьми.

Приціл - тулуб нахиляється злегка вперед - вниз, руки з м’ячем виносяться трішки вперед, вага тіла переноситься на ногу, яка стоїть спереду.

Замах - тулуб і руки з м’ячем злегка відхиляються назад, вага тіла переноситься на ногу, що стоїть позаду.

Кидок - тулуб і нога випрямляються, руки також випрямляються, кидають м’яч вага тіла переноситься на лізу ногу, права нога приставляється до лівої.

Методика навчання метання, кидання, ловіння дітей молодшого дошкільного віку.

М’яч, як основний, найбільш зручний для кидання і метання предмет повинен постійну знаходитися у вільному розпорядженні дітей. Вихователь показує, що з м’ячем можна виконувати різнома­нітні руки, допомагає дітям придбати особистий руховий досвід. Після багатьох вправ з’являється своєрідне "почуття м’ячем ".

У кожній віковій групі м’ячі повинні бути різних розмірів від маленьких (гумових і тенісних ) до великих надувних. Впра­ви з ними привчають дітей без зайвого напруження володіти різним хватом м’яча: маленький м’яч міцно обхвачувати пальцями однією рукою, в діях з великим м’ячем пальці обох рук розставлені ширше.

Катання - корисна вправа, допомагає оволодівати м’ячем, три­маючи м"язи пальців і кисті, привчаючи правильно оцінювати на­прямок рухів м’яча і необхідні при цьому м’язові зусилля. Кидан­ня і лазіння - більш складні рухи, для цього необхідно маги гарний окомір. При ловінні м’яча важливо правильно оцінити на­прямок його польоту, а при кидку співвідносити необхідний на­прямок з силою кидка.

Метання в ціль виконується м’ячами: і гумовими, і тенісними, мішечками з піском, шишками, сніжками.

Горизонтальною ціллю може бути ящик, пінь, кошик.

Вертикальною - щит з намальованим колом, обруч, великий м’яч, дерево.

В метанні треба звертати увагу на чергування кидків правою та лівою рукою - це важливо для гармонійного розвитку обох рук, для запобігання появи порушення постави.

М’ячі повинні бути різноманітними : маленькі гумові або тенісні діаметром 5-6 см, середніх розмірів, діаметром 3-12 см, великі м’ячі діаметром 18-20 см. М’ячі  повинні відскакувати від землі або стіни. Зберігають запасні м’ячі у прохолодному приміщенні, в групах м’ячі розміщують далі від опираючих пристроїв.

Велике місце в роботі з малюками займає катання м’яча. Діти повинні енергійно навчатися відштовхувати м’яч у любиму напрямку. Потім їх вчать відштовхувати м’яч в певному напрямку. Наприклад, до вихователя. Ці рухи діти виконують у положенні сидячи, ноги нарізно, стоячи на колінах або в положенні стоячи з нахилом вперед. Весело діти котять м’яч з гірки, дошки з бортиком по краям, земляного бугорка і біжать за ним.

З появою вмінь катати в погрібному напрямку, вихователь розподіляє дітей парами і вчить перекочувати м’яч один одному доступні дітям вправи в киданні.

В перший час дітям легше кидати м’яч, гримаючи його знизу, потім вони пробують кидати зігнутими руками від грудей, піднявши м’яч над головою або опустивши його за голову на зігнутих руках.

Вихователь навчає дітей співвідносити кидання і ловіння на початку невеликими групами, щоб кожний міг декілька разів виконати кидок і зловити м’яч, кинутий йому. Педагог показує, як потрібно ловити м’яч, обхвачуючи його з обох сторін аби підхвативши знизу, широко роздвинутими пальцями. Ловіння м’яча малюки повинні виконувати не притискаючи його до грудей.

Також, невеликими підгрупами 4-5 дітей вихователь органі­зовує метання у горизонтальному напрямку - у ящик, кошик. Повин­на бути достатня кількість предметів, приблизно по чотири на одну дитину, із розрахунку на два кидка кожною рукою. Навкруги встановленої цілі на відстані 100 - 125 см креслиться або викладається із шнура коло, у яке діти не повинні заходити.

Пропонується дітям і вертикальна ціль: щит, намальоване на заборі коло, великий надувний м’яч. Відстань від малюка до цілі спочатку 50 - 60 см, потім 100 - 125 см. Добре мати декіль­ка однакових мішеней, щоб 2-3  дитини одночасно могли виконувати вправу .

Метання у ціль горизонтальну і вертикальну широко викорис­товується у другій молодшій групі. Причому ціль відставляється на 1,5 - 2 м, висота центру мішені 1, 2 м. Вихователь намагаєть­ся зацікавити дітей результатам успішного виконання завдання, показує, що перед метанням потрібно уважно придивитися до цілі, прицілитися і кидати м’яч.

При метанні в далечінь вихователь продовжує вчити дітей надавати м"ячу правильну троекторію польоту. Вихователь стежить, щоб діти метали як правою, так і лівою рукою. До кінця року діти метають на відстань 2,5- 5 м.

Методика навчання метання, кидання, ловіння дітей

середнього дошкільного віку.

В середній групі дітьми вже накопичений досвід гри з м’ячем, тому рухові завдання ускладнюються. Катають вони м’ячі, кульки в більш вузькі ворітця (шириною до 4 см) по вузькій доріжці довжиною 2-3 м, яка утворюється шнурами, палицями.

Вихователь показує, що м’яч потрібно відштовхувати пальця­ми рук, попередньо оцінивши направлення його руху і намагаючись розрахувати силу поштовху.

Діти самостійно намагаються організувати ігри, використову­ючи оптимальні навички в катанні м’яча. Педагог показує і по­яснює, що при катанні великого м’яча, треба його відштовхувати обома руками, а маленький м’яч або кульку зручно катати однією рукою, витягуючи їх за м’ячем, як би проводжаючи його до цілі.

Кидання м’яча вгору діти повинні виконувати більш вільно, ненапруженими м’якими рухами кисті,

Після того, як діти навчились кидати м’яч об землю і ловити його, вихователь пропонує стоячи відбивати м’яч об землю де­кілька разів, підряд без зупинки обома, а потім і однією рукою, діти часто допускають помилку, плескаючи по м’ячу напруженою до­лонею з зімкнутими напруженими пальцями.

Більш впевнено і точно діти 4-5 років кидають м’яч один одному і ловлять його. Що дозволяє частіше включати ці рухи в ігри. Так, діти можуть перекидати м’яч по колу, стоячи на відста­ні 1,5 м один від одного.

У  дітей середньої групи поліпшується координація рухів, вміння придати силу кидку, це дозволяє вихователю уточними деякі елементи техніки: стояти потрібно по напрямку кидка, ноги роз­бавлені, при кидку від грудей деякі відхиляються наперед і, роз­прямляючи одночасно обидві руки, відвести назад за голову, злег­ка прогнутися, потім швидким рухом випрямити тулуб і руки поклас­ти. Послати м’яч вперед - вгору,

У цій групі збільшується відстань до цілі 2 -2,5 м, а при метанні в далечінь до кінця року діти повинні кидати м’яч на відстані не менше 3,5 м, способом , слабою рукою і на від­стані 6,5 м, сильною рукою. Потрібно відмітити, що серед дітей завжди є ті,  які кидають лівою рукою,  хоча  можуть малювати, їсти, ліпити правою.

Методика навчання метання, кидання, ловіння дітей

Старшого  дошкільного віку

Використовуючи отримані дітьми в попередніх групах навички катання, вихователь намагається, щоб діти точно дотримувалися напрямку і диференціювали свої зусилля в залежності від Того, на якій відстані розміщені предмети. Для розвитку окоміру, точності проведення гри в кеглі, бабки. Такі ігри, як правили, діти організовують самостійно, виконують встановлені правила. Вихователь пропонує і більш складні завдання - прокочування м’яча аби кульки "змійкою" між предметами.

Рухи кидання і ловіння у дітей 6 років більш невимушені, вільні, без зайвої напруги, у якійсь мірі автоматизовані. Тому вихователь ширше включає у діяльність дітей різні ігри з м'я­чем. Основними рухами у таких іграх можуть бути і перекидання м’яча один одному у парах, колонах, по колу.

Вихователь підказує дітям прийоми гри у сніжки: ловити з сплеском, поворотом, підскоком. Одобряє колективні ігри з м’ячем, намагається включати в них тих, хто рідко грає в м’яч.

Невимушено діти б років кидають м’яч вгору, об землю і давлять, У старшій групі діти вчаться кидати м’яч під кутом, щоб його міг спіймати гравець, який стоїть напроти або щоб м’яч попав у станку і відскочив від неї у більш зручному положенні.

Як правило, вправи з м’ячем виконуються усіма дітьми одно­часно (кидання вгору, об землю і ловіння, відбивання), по­ловиною групи (катання, перекидання, метання в далечінь ), колонами (метання в ціль ).

У підготовчій групі вихователь намагається закріпити пра­вильні способи виконання дітьми катання, кидання, ловіння, ме­тання з ціль. Значно виростає при цьому роль самостійних дій з м’ячем.

Гарне володіння м’ячем Дозволяє запропонувати дітям більш окладні завдання : кидання і ловіння в різних положеннях. Дітям 6-7 років доступний кидок набивного м’яча обома руками різ­кими способами, знизу, від грудей, із-за голови.

Діти більш точно виконують метання в ціль, тому бажано зменшити розміри, мішені до 16 - 10 см, збільшується відстань до неї. Вводиться рухома ціль. Частіше використовуються рухли­ві ігри.

Закріплюються навички кидання і метання в іграх, об’єднуючи підгрупи дітей: кільцекид, серсо.

Потрібно широко застосовувати і спортивні вправи: настіль­ний теніс, городки, бадмінтон.

У ігрової стінки діти удосконалюють свої  рухи, самі мо­жуть придумувати цікаві способи відбивання і ловіння м’яча: з-під руки в присіді, стоячи спиною та інше.