Обдаровані діти

Обдаровані діти. Діти з затримкою розвитку.

1.    Обдарованість як складне психологічне явище.

Проблема обдарованості — одна з найактуальніших у сучасній педагогічній практиці. Педагоги намагаються всіляко розвивати здібності дошкільника, роблять спроби прискорити цей процес, пишаються досягненнями в цій сфері, виділяють групи обдарованих дітей, організовують з ними поглиблену роботу. Важливо, щоб дорослі, які виховують і навчають дошкільника, базувалися на науковому підході до розвитку його здібностей, брали до уваги висновки та узагальнення психологів і педагогів, усвідомлювали специфіку понять: здібності, обдарованість, талант, ураховували вікові та індивідуальні особливості дитини.

Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.

Узагальнення сучасної психолого-педагогічної науки, якими варто керуватися, зводяться до кількох основних постулатів:

•   кожна психічно нормальна дитина в чомусь здібна (можливо, не в математиці, мовленні чи художній діяльності; це може стосуватися її організаційних умінь, чутливості та чуйності, практичної   вправності тощо);

•   безпосереднім показником здібності дитини є здатність дошкільника легко, швидко, без труднощів набувати знання, уміння і навички, уміло застосовувати їх в різних життєвих ситуаціях, досягати з їх допомогою успіху;

•   специфікою розвитку на етапі дошкільного дитинства є їх взаємодоповнення і взаємопідсилення, комплексно організоване розвивальне середовище зумовлює виявлення всіх потенційно можливих здібностей дитини: внутрішньоособистісних (чуттєвих), міжособистісних (соціальних), просторових (візуальних), тілесно-кінестетичних (рухових), мовленнєвих, логіко-математичних, музичних;

•   чим різноманітніше середовище, в якому перебуває дитина, тим яскравіше виявляються її здібності, активніша поведінка;

•   не всі обдаровані дошкільники дивують своїми здібностями згодом, коли підростуть: процес розвитку здібностей нелінійний, стрибкоподібний, складно прогнозований, залежить від цілого ряду чинників. Учені стверджують: обдарованість виявляється лише в процесі діяльності. Бажано, щоб у діяльності дошкільників поєднувалися різні види творчості: художня, мовленнєва, соціальна.

            Обдарована дитина – дитина, яка вирізняється  яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.

Протягом дошкільного віку інтенсивно розвиваються розумові та сенсомоторні, мовленнєві, комунікативні, соціальні, емоційно-почуттєві, вольові здібності. Це не виключає ймовірності обдарованості у спеціальній — мовленнєвій, математичній та інших сферах. Проте у цей віковий період такі діти є більше винятком, ніж правилом. Переважна більшість дошкільнят характеризуються успішністю в кількох або в більшості сфер життєдіяльності одночасно, показують більш-менш сталі показники своєї успішності.

2. Характерні особливості обдарованості.

Розумово здібна дитина характеризується такими основними особливостями:

•   підвищеною пізнавальною активністю;

•   здатністю займатися кількома справами водночас;

•   умінням одночасно стежити за двома й більше подіями;

•   високою дослідницькою активністю, креативністю;

•   прагненням уникати обмежень своєї діяльності іншими;

•   швидкою "переробкою" інформації, високою активністю мозку;

•   здатністю не помічати жаги, голоду, втоми під час занурення у діяльність;

•   умінням простежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити узагальнені висновки, висувати гіпотези, будувати альтернативні моделі;

•   абстрактним мисленням, здатністю класифікувати, категоризувати інформацію й досвід;

•   широким використанням знань;

•   схильністю до колекціонування, систематизації, впорядкування, реорганізації;

•   хорошою пам'яттю;

•    раннім мовленням, значним словниковим запасом, вживанням складних синтаксичних конструкцій, словотворчістю; інтересом до словників, довідників, енциклопедій;

•    сформованими інтересами;

•    широким простором "Я";

•    схильністю до виконання складних завдань, які не гарантують успіху й потребують певного ризику;

•    природною, невимушеною поведінкою в ситуації невизначеності, дефіциту інформації;

•    наполегливістю в досягненні результатів у сфері свої   інтересів;

•    почуттям гумору.

Характерні прояви розумово здібної дитини — неуважність до охайності, ретельності виконання завдання (особливо у хлопчиків); індивідуалістичні тенденції, звужене коло спілкування з однолітками; гірші, ніж в інших дітей, сон ти апетит. Вона ставить дорослим безліч запитань, часто щось ламає, розбирає; кидає багато реплік; читання як обов'язковий вид діяльності її не захоплює.

Важливо створювати сприятливі умови для гармонійного поєднання інтелектуального розвитку обдарованої дитини з її фізичним, соціальним, емоційно-вольовим, морально духовним, естетичним розвитком. Надавати їй можливість проявляти самостійність, реалізувати потребу в дослідництві, експериментуванні; по можливості, не переривати процесу її творчого пошуку. Гармонізувати її взаємини з однолітками, допомагати знаходити з ними точки дотику. Не фіксувати увагу дитини на її обдарованості, не звеличувати її за це, ставитися до її обдарованості як до природного явища.

3. Обдарованість у дошкільному віці - як особливі здібності.

Головна вимога до створення розвивального для обдарованості середовища - збалансованість в житті дошкільника різних сфер життєдіяльності, форм активності, видів діяльності. Надмірна увага до інтересів в одній з них звужує досвід в інших, обмежує можливості, призводить до втрати цілісної картини світу. В дошкільному віці недоцільно групувати дітей за рівнями їхнього розвитку та здібностями, оскільки ці процеси плинні, штучна селекція шкодить сприйняттю дитиною різноманіття життєвих форм, призводить до особистішої деформації - комплексів "геніальності та неповноцінності",   які виникають легше, ніж зникають.

Педагог, який працює з інтелектуально обдарованою дитиною, має характеризуватися такими важливими якостями:

•  доброзичливістю, людяністю, чуйністю;

•       неупередженістю, об'єктивним баченням подій;

•       творчим, нетрадиційним, особистим світоглядом;

•       знанням потреб та інтересів обдарованої дитини;

•   реалістичною та позитивною "Я"- концепцією;

•     розвиненим інтелектом та широкими інтересами;

•     емоційною стабільністю, врівноваженістю;

•       гнучкістю,  динамічністю  поведінки,   здатністю   переглядати   свої погляди, постійно самовдосконалюватися;

•       схильністю  до   конструктивної  поведінки,   прийняття  доцільних рішень, здорового глузду;

•       почуттям гумору ( без сарказму);

•       жвавим та активним характером, енергійністю;

•       здатністю ставитися до дитини не лише як до носія обдарованості, а як до особистості з її сильними та слабкими сторонами;

•     мати досвід взаємодії з обдарованими дітьми дошкільного віку.

Якщо педагог невисокої думки про себе, невпевнений у своїх можливостях, йому важко адекватно и позитивно сприймати обдаровану дитину, він охоче робить їй зауваження, вказує на недоліки, "ставить на місце". Гармонійній взаємодії дорослого з обдарованою дитиною заважають - імпульсивність, непослідовність, схильність до надмірної унормованості та регламентації життя, не сформованість світоглядної позиції та педагогічної рефлексії.

Спілкуючись з обдарованою дитиною педагог має дбати про розвиток у неї широких інтересів (зануреність лише в один з аспектів життя звужує діапазон можливостей), креативності, соціальної компетентності. Важливими професійними вміннями, необхідними для роботи з інтелектуально обдарованою дитиною, є:

• вміння будувати виховання та навчання з урахуванням результатів діагностичного обстеження, здійсненого психологом;
• здатність модифікувати виховні та навчальні програми;
• спроможність стимулювати когнітивні здібності дитини;

·        уміння   здійснювати   індивідуальний     та          диференційований підходи, варіювати складність завдань, надавати право на власний вибір;

• здатність консультувати дітей, працювати за спеціальним планом, у разі потреби вносити в нього корективи.

4. Проблематика обдарованих дітей в Україні - вияв і розвиток обдарованості.

Обдарованість типологізують за різними критеріями. Наприклад, український психолог Юрій Гільбух на основі аналізу пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:

—природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність до природничих знань);

—природничі прикладники (спрямованість пізнаваль­ного інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання);

—гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу).

У результаті досліджень російських психологів під ке­рівництвом Леоніда Венгера (1925—1992) зафіксовано та­кі здібності обдарованих дітей:

—уміння самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань);

—розвиток децентрації (здатності змінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе на місце іншої людини під час спілкування);

—розвиток задумів (уміння створювати ідею майбут­нього продукту і план її реалізації).

Ці ідеї дослідники реалізували у програмах виховання і навчання дітей дошкільного віку «Розвиток» ( М., 1994) та «Обдарована дитина» (М., 1995).

У дошкільному віці виявляється спеціальна обдарова­ність, ознаками якої є особливі здібності до певного виду діяльності. Як правило, їх класифікують на такі групи:

—математичні здібності (здатність до сприймання, ос­мислення та зберігання математичної інформації, матема­тична спрямованість розуму — інтерес до чисел і дій з ни­ми, прагнення до математичного пошуку);

—конструктивно-технічні здібності (технічне мислення, яскрава просторова уява, зацікавленість приладами і конс­трукціями, прагнення їх удосконалювати і створювати нові);

—загальні художні здібності (здатність до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, ори­гінальність сприймання, підвищений інтерес до худож­ньої діяльності, естетична позиція);

—музичні здібності (музично-ритмічне чуття, музична пам'ять, здатність сприймати музику як форму виражен­ня змісту);

— літературні здібності (образність і виразність мов­лення, інтерес до художнього вираження думки, емоцій­ність, творча уява, здатність до мовного вираження душев­ного стану людини);

— здібності до зображувальної діяльності (здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предме­тів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчува­ти і передавати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять).

Обдарованість може розвиватися за сприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання, гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого по­тенціалу дитини сприяють допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована інди­відуальна програма виховання і навчання.

В Україні проблематикою обдарованих дітей, складан­ням індивідуальних програм їхнього виховання і навчан­ня займається науково-практичний центр «Психодіагнос­тика і диференційоване навчання» Інституту психології ім.     Г. С. Костюка АПН України.

Методи діагностування здібностей передбачають вияв­лення потенційних можливостей інтелектуального розвит­ку: рівня дослідницької активності, здатності до прогнозу­вання, вивчення особливостей особистісного розвитку.

5. Діти з проблемами розвитку.

У сучасному світі значно зросла кількість дітей з порушен­нями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60— 70 % новонароджених були практично здоровими, то сьо­годні до 40—50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку.

До дітей із проблемами розвитку належать:

·       діти з пору­шеннями інтелекту (розумово відсталі);

·       з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвит­ку);

·       з порушеннями слуху;

·       з порушеннями зору;

·       з порушен­ням опорно-рухового апарату;

·        з порушенням мовлення;

·       з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки);

·       з порушеннями пове­дінки і діяльності;

·       з важкими комплексними порушеннями.

Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку по­трібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціа­лісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала наз­ву дефектологія.

Діти з порушеннями розвитку мають спільні та специ­фічні труднощі, пов'язані з характером і вираженістю первинних порушень, особливостями вторинних. Первин­ні порушення обумовлені безпосередньо хворобою, вторин­ні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу ранньої корекційної допомоги.

Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні за­соби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в сус­пільство відповідно до визначених міжнародними законо­давчими документами прав кожної дитини на життя, за­хист, освіту тощо.

Багато дітей із серйозними і стійкими патологіями роз­витку перебувають під постійним наглядом і опікою ліка­рів, психологів, дефектологів у спеціальних дошкільних закладах компенсуючого або корекційного типу. Діти з не­ різко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу. Інтегроване виховання (спільне вихо­вання з дітьми з нормальним розвитком) можливе в таких формах:

—комбінована інтеграція (виховання у масових гру­пах одного-двох дітей з наближеним до вікової норми рів­нем психофізичного і мовного розвитку, здатних до само­обслуговування та психологічно готових до спільного зі здоровими ровесниками навчання);

—часткова інтеграція (діти, які не можуть разом зі здоровими ровесниками оволодіти передбаченим програ­мою навчальним і виховним матеріалом, перебувають у їх­ній групі лише частину дня);

—тимчасова інтеграція (дітей із проблемами розвитку об'єднують зі здоровими дітьми один-два рази на місяць для загальних форм виховної роботи).

Інтегроване виховання в будь-якій формі передбачає обов'язкове керівництво вихователя-дефектолога, участь психолога.

Важливою є готовність педагогів дошкільних закладів до залучення дітей із проблемами розвитку в колектив од­нолітків, а також позитивне ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки неповноспроможних дітей повинні усві­домлювати необхідність співробітництва сім'ї й дитячого садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства, здійснювати ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з метою подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у звичайні групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для життя в суспільстві вміннями. Здорові діти також здобува­ють новий досвід: вчаться розуміти і сприймати інших лю­дей, співчувати дітям, які мають проблеми, допомагати їм долати труднощі.