2 курс (спеціалізація) ЗРВ

1.    Загальна характеристика та значення загальнорозвиваючих вправ, їх класифікація.

        ЗРВ – це вправи, які  впливають на окремі м’язові групи, а  в комплексі на весь організм в цілому. Вони абстрактні або штучно  створені для розминки  для укріплення  суглобів і зв’язок, для розвитку м’язів. Вони  використовуються, як вправи лікувальної фізкультури. Використовуються в іграх, фізкультурних заняттях, ранковій гімнастиці, фізкультпаузах і фізкультхвилинках, на святах і розвагах.  Їх мета – підготовка організму до більшого навантаження, а частина, в яку входять ЗРВ  називається  підготовчою.  Вихідне   положення – початкове положення тулуба, рук, ніг. В.п. впливає на підвищення інтересу,  навантаження. Вправа з іншого в.п. сприймається дітьми як  нова. В.п. для тулуба – стоячи, сидячи, лежачи, стоячи на четвереньках, стоячи на п’ятках, стоячи на колінах та ін. В.п. для ніг – о.с., зігнута,  ноги  нарізно, вузька стійка ноги нарізно,  широка стійка ноги схресно,  права попереду, ліва позаду.  В.п. для рук – опущені,  в сторони, долоні вниз, вперед руки,  одна до одній, за головою, на поясі.

Для запису загальнорозвиткових вправ (встановлено певні пра­вила та форми. При записі конкретної вправи треба зазначати:

1.    назву вправи;

2.    вихідне положення (для тулуба, ніг і рук);

3.    хід виконання і напрямок;

4.    кінцеве положення.

Класифікація загальнорозвиваючих вправ. Щоб зручніше було добирати ці засоби вибіркового впливу на окремі частини тіла, ЗРВ прийнято розподіляти за анатомічною ознакою на три групи: для плечового поясу та рук, для тулуба, для ніг.

Крім того, ЗРВ поділяють на вправи без предметів, з предметами (прапорцями, палицями, обручами, шнурами, скакалками, м'ячами, кулями, кубиками, брязкальцями, китицями, стрічками, хусточками та ін.) і на предметах (гімнастичній стінці, лаві, колоді, стільці і т. ін.).

2.    Використання предметів для проведення загальнорозвиваючих вправ та вимоги до них. Підготовка, прийоми роздачі і збору предметів, їх розміщення.

         Предмети допомагають правильно, з великою амплітудою, інтенсивніше виконувати вправу тим самим підвищувати ефективність її впливу на розвиток м'язів. Наприклад, повороти тулуба вправо тренують косі м'язи тільки в тому випадку, коли діти вико­нують їх, сидячи на гімнастичній лаві, стільці, підлозі, тобто коли таз міцно закріплено й тим самим виключається рух у тазостегно­вому суглобі.

Предмети не тільки урізноманітнюють вправи, а й допомагають впливати на такі м'язи, які важко розвивати без предметів (опускання палиці на лопатки; переступання через палицю; перенесення ніг через палицю сидячи, не випускаючи її з рук; пролізання в обруч у положенні стоячи).

Предмети збільшують навантаження на функціонуючі м'язи, тому що спонукають дитину прикладати більше зусиль для подолання маси, наприклад, набивного м'яча.

Вправи з предметами сприяють зміцненню й розвиткові кисті та стопи (перекат з п'ятки на носок, стоячи на палиці).

Предмети конкретизують завдання (наприклад, покласти палицю на підлогу) і тим самим розвивають здатність контролювати свої рухи та самостійно керувати ними.

Діти, виконуючи вправи з довгим мотузком, палицею, великим обручем, вчаться узгоджувати свої рухи з рухами своїх ровесників.

Вправи з різнокольоровими предметами, акуратно випрасованими прапорцями й стрічками тішать дітей, викликають у них позитивні емоції, діти радо виконують ці вправи. А це, в свою чергу, сприяє зміцненню м'язів, формуванню рухових навичок і умінь, розвитку фізичних і естетичних якостей.

Підготовка, розподіл і збирання предметів виховують дбайливе ставлення до них, закріплюють трудові навички.

          Предмети мають відповідати гігієнічним, педагогічним і естетичним вимогам. Так, щоб запобігти травмам, треба подбати про те, щоб палиці, рейки гімнастичної стінки, обручі були гладенькими, рівними, без сучків. Їх слід покривати лаком або фарбувати олійною фарбою у світлі тони. Тоді легко за ними доглядати.

Щоб звеселяти очі дитини й сприяти розвиткові здатності розрізняти кольори, слід придбати або виготовити самим м'ячі, прапорці та інші предмети різних і притому інтенсивних тонів.

Розміри предметів (посібників) мають відповідати зросту дітей. Маса приладів залежить від вікових особливостей, фізичного розвитку та фізичної підготовленості дітей різних груп дитячого садка.

Прапорці, брязкальця, кубики звеселяють дітей, урізноманітнюють вправи, роблять їх конкретнішими та наочними. Ці предмети рекомендуються для молодшого віку. Довжина палички для прапорця відповідає довжині руки дитини (30-35 см), ширина полотнини – 10-15 см, довжина полотнини - 20 см. Прапорці мають бути міцно прикріплені до держалець.

Для ЗРВ використовують м'ячі різкого розміру та маси. Вправи з набивними м'ячами (до 1 кг) збільшують фізичне навантаження і, отже, розвивають силу.

Палиця збільшує напруження м'язів і амплітуду рухів дитини.

Довжина короткої палиці – 80-90 см, діаметр - 2,5-3 см. Во­на може бути у перерізі круглою та овальною. Овальна форма зруч­на тому, що така палиця не котиться, й не крутиться в руці.

Довгі палиці (2,5-3 м) привчають до спільних дій. Вони мають бути гладенькі, рівні, покриті лаком, щоб їх легко було протирати вологою ганчіркою.

Обручі рекомендуються різних діаметрів: 55-65 см і 100-150 см. Збільшуючи інтенсивність та амплітуду рухів, обручі водно­час розвивають дрібні м'язи кисті, пальців. З великим обручем мож­на одночасно вправлятися вчотирьох-вп'ятьох.

Довжина шнура (довгого мотузка) має бути такою, щоб діти, які взялися за нього, не заважали один одному (60-70 см на кожну дитину плюс 10-15 см відстані між ними). Довгий шнур дає змогу виконувати вправу одночасно всією групою і сприяє розвитку узго­дженості дій у колективі.

Підготовка, прийоми роздачі і збору предметів.

З коротким мотузком (70-80 см) або складеною навпіл скакал­кою робляться різноманітні вправи, які допомагають розвитку м'я­зів кисті, пальців, стопи.

Розподіл і розставляння предметів, збирання та складання їх не має займати багато часу. У молодших групах вихователь спочат­ку розкладає їх на підлозі в певному порядку. Під час перешикову­вання діти за сигналом вихователя зупиняються біля них. Можли­вий також і інший варіант: педагог тримає кошик з кубиками та іншими предметами й сам роздає їх дітям. Можна кошик або ящик з предметами поставити на середину кімнати або біля стіни (на сті­лець, лавку). Діти за вказівкою вихователя підходять, беруть їх і стають на своє місце.

У 2-й молодшій і середній групах застосовується інший спосіб: діти, проходячи повз кошик, беруть предмети й продовжують рух, а після виконання вправ кладуть предмет на місце, не припиняючи ходьби. Треба навчити кожну дитину виходити з кола, шеренги, ко­лони по одному, по три, чотири, брати предмет і знаходити своє місце в строю. У кінці року в середній групі ведучі в колонах мо­жуть роздавати предмети.

У старших і підготовчих групах ведучі в колонах або чергові самостійно приносять предмети, роздають їх, а після виконання вправ збирають і складають на місце.

3.    Методика навчання загальнорозвиваючих вправ: організація дітей різних вікових груп, прийоми навчання, попередження і вправлення помилок, темп виконання і дозування фізичного навантаження, музичний супровід.

Передусім треба продумати організацію дітей на фізкультурному занятті. Якщо вправи виконуються з предметами, важливо вишикувати дітей так, щоб вони не заважали один одному. Наприклад, при проведенні вправ з обручами, прапорцями, палицями треба розмістити дітей далі один від одного.

Для   виконання   вправ   із шнуром   група   шикується в коло так, щоб  високі діти стоять поряд з високими, низькі - з низькими.

Під час навчання використовуються різноманітні методи, причому враховуються особливості віку. У молодших групах вихователь спочатку називає вправу, потім пояснює та виконує її разом з дітьми.

Старшим дітям вихователь називає нову вправу, показує і по­яснює її, а потім вони виконують її самі. Вказівки даються у ході виконання вправи.

Корисно вдаватися до застережливих вказівок. Якщо помилки допускають тільки деякі діти, вихователь подає їм і фізичну допомогу. Він підходить до дитини і не припиняючи руху, допомагає їй випрямити спину, наприклад при присіданні.

При освоюванні загальнорозвиваючих вправ, особливо у молодшому віці, допомагає імітація. Діти входять в образ і намагаються точно наслідувати його, тому з великим інтересом і правильніше виконують вправи.

Ефективнішому виконанню вправ сприяють зорові орієнтири. Наприклад, при повороті направо можна запропонувати дитині подивитися на іграшку.

Діти старшого віку можуть виконувати загальнорозвиваючі вправи вже тільки за поясненням, назвою.

У підготовчій, нерідко і в старшій групі до показу та пояснення вправ залучаються діти.

У ході занять вихователь поєднує лічбу із словами, які визначають техніку виконання окремих елементів. Це допомагає дітям правильно виконувати їх.     

Коли вправи буде освоєно, корисно проводити їх під музику. Музичний керівник завчасно ознайомлюється з вправами й добирає від­повідну мелодію. І коли на фізкультурних заняттях або на ранковій гімнастиці вихователь подає сигнал (наприклад, каже: «А тепер проробимо цю вправу під музику»), музичний керівник відразу ж включає акомпанемент.

Діти старшого віку можуть вже контролювати якість своїх рухів, тому для них доступна, цікава й привабна змагальна форма проведення вправ («Хто краще?»).

Діти дошкільного віку люблять вправи з предметами. У молод­ших групах застосовуються прапорці, брязкальця, кубики, невеликі обручі, кільця, китички, шишки, кеглі та ін.

Ознайомлювати з предметами краще до занять, щоб діти не від­вертали уваги від виконання запропонованих їм завдань.

У 1-й молодшій групі кожній дитині дають один прапорець. У 2-й молодшій групі діти одержують по 2 прапорці, по 2 кубики різного кольору (в основному жовтого, зеленого або синього). Це допомагає, зокрема, розрізненню правої та лівої сторони.

У молодших групах використовуються й великі предмети (ла­ва, стінка, стілець та ін.), довга палиця.

У середній групі застосовуються палиці, обручі, довгий моту­зок (шнур), малі та набивні м'ячі, а у старшій, крім того, скакал­ки, клубочки (кілька сплетених мотузочків), кеглі, кубики великого розміру.

Треба навчити тримати палицю в положенні основної стойки та в ходьбі. У середній групі палицю під час ходьби тримають правою рукою за один кінець, другий кінець її притискується до плеча.

Перед виконанням вправи діти середньої групи беруть палицю двома руками за кінці й опускають її вниз. У старшій групі палицю тримають різними способами: хватом зверху або знизу за кінці, за середину, однією рукою за кінець, другою за середину.

Спочатку діти виконують найпростіші рухи палицею: вперед, угору, на голову, за плечі, за спину, на груди. Після освоєння цих елементів вправи ускладнюються: рухи палиці поєднуються з різ­ними рухами тулуба (наприклад, палицю вгору, нахил, палицю впе­ред).

У старших групах вимоги до дітей підвищуються: вони повинні чітко розбиратися у напрямках предмета, що переміщується, вміти точно виконувати вихідні, проміжні та кінцеві положення.

До виконання вправ з обручами діти приступають у середній групі. Під час ходьби вони несуть правою або лівою рукою опу­щений чи повішений на плече обруч. Можна нести його й однією рукою, піднятою вгору.

Перед виконанням вправи можна тримати обруч за протилежні сторони двома опущеними руками. При цьому він розташований вертикально, а в деяких випадках і горизонтально.

Вправи з довгим мотузком застосовуються в середній групі.

Кінці мотузка зв'язують і розкладають його на підлозі по колу. Діти стають у коло лицем до мотузка, беруть його з підлоги двома руками й, не згинаючи їх, випрямляються. Руки при цьому мають бути на ширині плечей, щоб було зручніше виконувати рухи. Для виконання деяких вправ потрібне вихідне положення стоячи боком до мотузка, причому тримати його треба однією рукою.

Всі ці вправи можуть виконуватися і в 2-3 колах, у шеренгах, колонах. Показуючи рухи, вихователь користується коротким мотузком.

Вправи, з набивними м'ячами, як правило, даються в середній групі. Виконуються найпростіші вправи для   різних   груп м'язів.

Діти, тримаючи м'яч обома руками, перекладають його з місця на місце, перекочують, переносять, роблять нахили та повороти.

У старшій групі вправи ускладнюються: додаються передача, присідання з м'ячем в обох руках.

У підготовчій до школи групі дозволяється перекидати, та ловити м'яч, балансувати на ньому, переносити його на спині і т. ін.
          Вимоги до вихідного положення й точності руху з віком-підвищуються.

У молодших групах вправи виконуються з вихідних положень стоячи, лежачи на спині, лежачи на грудях, а також сидячи.

У старшому віці частіше використовуються; вихідні положення стоячи на колінах, стоячи на карачках.

Вихідне положення стоячи в молодших групах переважно використовується у формі стойка ноги нарізно - на ширині, довжині ступні, на ширині плечей. У старших групах застосовується така сама стойка,але ноги ширше плечей, права та ліва спереду, а та­кож основна стойка. Треба намагатися, щоб при стойці ноги нарізно (у середній групі) ступні були паралельні, коліна випрямлені, вага тіла розподілена рівномірно на обидві ноги, руки опущені вздовж тулуба, пальці напівзігнуті. Голову і тулуб треба тримати при цьому прямо.

Вихідні положення для рук у молодших групах: руки вниз (основна стойка), руки на пояс, руки за спиною, руки в сторони. У середній групі до цього додаються вихідні положення: руки вперед і руки назад, а в старшій - ще складніші вихідні положення: руки вгору, руки перед, грудьми, руки за голову, руки до плечей.

З віком збільшуються вимоги до якості виконання загальнорозвиваючих вправ. У молодших групах діти можуть за вказівкою вихователя супроводити поглядом свої рухи, контролюючи їх. Педагог повинен також звертати більше уваги на положення ніг, тулуба (при нахилах, поворотах і присіданнях), коли малюкам ще бракує чіткості виконання.

У середній групі діти, повинні знати, як виконувати рухи рук уперед, у сторони, вверх, униз; коли тримати долоні зверненими усередину і поли вниз; коли кисті рук знаходяться на одній лінії з передпліччям і плечем; чому при присіданнях- не можна тулуб і голову нахиляти вперед.                    

До дітей середньої групи ставляться вимоги і чіткішого виконання присідань, а також поворотів тулуба вправо та вліво, нахилів уперед, вправо та вліво (рухи робляться у попереку, ноги і спина прямі, коліна не повертаються слідом за тулубом). Повороти голови вправо й вліво, нахили її вперед, назад відносно- легко виконуються в цьому віці як самостійні вправи і як складові частини інших вправ. У положенні сидячи при упорі ззаду дітей привча­ють тримати прямі руки не надто далеко від тулуба, злегка відводячи плечі назад.

У старшій групі навчають рухів кистю, пальцями, стопою. Від дітей вимагають, щоб вони чітко виконували вихідні, проміжні та кінцеві положення, зберігали-напрямки, амплітуду й темп руху, вміли випрямляти руки в ліктях, стискати й розтискувати пальці; їм нагадують, що під час нахилів у сторони не можна згинати ноги в колінних суглобах, горбитися й пригинатися у попереку, а під час присідань - розводити п'ятки, нахилятися та опускати голову. Діти старшої групи повинні вміти узгоджено виконувати вправи: одночасно починати та закінчувати рухи, дотримуючись темпу і ритму, точно йдучи за лічбою і музичним супроводом. У цьому віці діти можуть виконувати вправи різко й  плавно, швидко та повільно  

Винятково важливе завдання — навчити дітей правильно диха­ти через ніс, не затримуючи дихання, узгоджуючи ритм його з ха­рактером виконуваної вправи.

Спочатку вчать дітей молодшого віку вміння не затримувати дихання та дихати через ніс. Потім вихователь розповідає їм і показує, коли зручніше зробити видих і вдих. Він пояснює, що видих має збігатися з опусканням рук, підніманням їх уперед або із схрещуванням (з оплеском перед собою), з нахилами вперед і в сторо­ни, з поворотами, присіданнями, згинанням ніг у; колінних суглобах, тому що грудна клітка у цей час здавлюється. Найкращі умо­ви для вдиху створюються в той момент, коли грудна клітка розширюється, тобто при розведенні рук у сторони, відведенні їх на­зад, підніманні вгору, випрямлянні ніг, тулуба та ін.   

Уточненню моменту видиху допомагають звукосполучення та слова, які промовляються дітьми. При повільному темпі видих ро­биться із звуками «тс-с», «ш-ш», «пф» або супроводжується сло­вом «вниз». При швидкому темпі діти на видиху промовляють сло­ва: «вперед», «вправо», «ух». Можна також лічити: «раз», «два» і т. д. Слова й звуки допомагають зробити своєчасно видих.

У середньому та старшому віці треба вчити повному видиху. Подовженню, видиху допомагають слова та звуки, що якоюсь мі­рою відповідають характеру вправи. Наприклад, при нахилах впе­ред у три заходи діти, торкнувшись пальцями рук колін, вимовля­ють «тук», нижче колін - «тук», носків ніг - «тук»,. Таким чином, видих робиться на «раз, два, три».         Слова «тук», «тук», «тук» допо­магають подовжити видих. Але вимовлянням слів і звуків не слід зловживати, тому що видих при цьому робиться не через ніс, а через рот.

Дозування загальнорозвиваючих вправ залежить: від їхньої складності, трудності та новизни, а також від віку і фізичного стану дітей. При розучуванні кількість повторень має бути невеликою, а згодом поступово збільшується. Вправи для плечового поясу повторюються приблизно 6-12 разів, складніші - для м'язів спини живота - 4-8 разів.

Вправи слід проводити в різному темпі. Кожну вправу можна виконувати 3-4 рази в середньому темпі, потім 3-4 рази в швид­кому, потім знову 2-3 рази в середньому темпі. Це збільшує на­вантаження, розвиває швидкість й викликає інтерес до руху. Впра­ви для м'язів тулуба проводяться у повільнішому темпі, ніж впра­ви для верхніх і нижніх кінцівок.