3 курс (Методика ФІЗО) Повсякденна робота з фізичного виховання. Рухливі ігри.

Визначення і значення рухливої гри

(законспектувати)

          Рухлива гра – це складна рухова, емоційно забарвлена діяльність, що обумовлена точно встановленими правилами,  які допомагають виявити кінцевий підсумок або кількісний результат.

     Рухливі ігри є провідним видом діяльності у  дошкільників, бо діти розвиваються.

          Рухливі ігри здійснюють вплив на фізичний розвиток і загартування дітей: вони  укріплюють і розвивають опорно-руховий апарат, тобто кістково – м’язову   систему. Це сприяє правильній поставі, формуванню  вигинів хребта і сплетіння стопи, нарощення м’язової  маси, яка захищає внутрішні органи і сприяє правильному функціонуванню  травлення і виділення, поліпшенню нервової системи і шкіри. В процесі рухливої гри діти задовольняють свою потребу в рухах, виховується любов до спорту, прагнення до  кращого результату, в процесі ігор відбувається розумовий, фізичний, моральний,  естетичний розвиток. Відбувається формування чесності, взаємодопомоги.

          Значно впливають рухливі ігри і на моральне виховання дошкільнят. Свої дії учасники гри підпорядковують її правилам і чітко їх дотримуються. Правила регулюють поведінку дітей, сприяють вихованню свідомої дисципліни, привчають відповідати за свої вчинки, розвивають почуття товариства. Таким чином, рухлива гра виховує у дошкільнят позитивні риси характеру: рішучість, сміливість, чесність, культуру поведінки в колективі та ін

          Ігри ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають йому уточнити уявлення про навколишній світ, про різні явища природи, розширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії тварин, птахів, комах, діти на практиці застосовують набуті знання про їхнє життя, поведінку, способи пересування і т.д. У процесі гри вони обмірковують, як їм краще виконати ту чи іншу дію (ігрове завдання), розмовляють між собою, ведуть підрахунок попадань в ціль, спійманих гравців. Все це сприяє розвитку мови, швидкості мислення, творчості та кмітливості.

          Чітке і швидке виконання рухів, узгодженість дій під час гри, барвисті посібники формують естетичні почуття, привчають бачити красу рухів. У грі зароджується інтерес до праці, розвивається повагу до неї , вміння швидко входити в потрібний темп і ритм роботи, чітко виконувати різноманітні ігрові завдання .

          Підкреслюючи важливість ігор для всебічного розвитку дошкільників, Н. К. Крупської відзначала, що для дитини гра - це навчання, праця і одночасно серйозна форма виховання. Не випадково дошкільний вік називають «ігровим віком ».

2. Теорія розвитку рухливих ігор.

          За всіх часів усі народи мали свої національні ігри і в них виявляли свої особливі оригінальні риси, напрямки думок.  Кожний народ створював свої національні ігри. Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення.

          Багато ігор передавались в спадок від старших часів, коли вони були в свій час формами культу, явищами життя. Характерні риси, що супроводжують мало не всі українські народні ігри є світлий радісний гумор, яскрава зображувальність.

          Вчені педагоги й психологи  звертали чималу увагу на ігри.

Ще представники античної педагогіки, яка поряд з іншими галузями знань входила до складу єдиної у ті далекі часи науки-філософії, цікавились грою, вбачали в ній один із засобів гармонійного розвитку особистості. Платон високо оцінював педагогічне значення гри. Аристотель зазначав: "До п'яти років, коли ще не варто починати практичне навчання дитини, треба заохочувати її рухатись стільки, скільки необхідно, щоб організм не був бездіяльним". Ігри народів стародавньої Греції були одним із важливіших засобів фізичного розвитку.

3. Класифікація рухливих ігор. Варіантність рухливих ігор та їх ускладнення.

Класифікація рухливих ігор

1 Ознака: Історично складена. 1) елементарні ігри: сюжетні і несюжетні. „У ведмедя у бору” – це гра сюжетна; несюжетні – «Ловитка».  Та ігри-забави, „Сорока ворона”, „Кукушка”. 2) складні ігри: спортивні „Бадмінтон”, з елементами спорту, „Футбол”, „Волейбол”.

2 Ознака: За руховим змістом ( з ходьбою, бігом) „Каравай”, „Ловитка зі стрибками, з метанням, рівновагою.

3 Ознака:  за ступенями навантаження: ігри  малої, середньої і великої рухливості: малої - „Знайди і промов”, середньої - „Ігри-хороводи”, «Подоляночка», „Каравай”, „Галя по садочку ходила”,  великої – «Квач», «Ловитка», «У ведмедя у бору».

Варіативність рухливих ігор

          Для забезпечення повноцінного розвитку дитини у грі важливо змінювати умови її проведення, правила та урізноманітнювати способи виконання рухових дій.

          Є безліч варіантів проведення рухливих ігор. Зміна варіантів проведення дає змогу вихователю використовувати рухливі ігри доцільніше, ускладнюючи завдання відповідно до рухливої підготовленості дітей.

          Видатний педагог С. Русова застерігала педагогів від організації одноманітних ігор, досить влучним з цього приводу є її висловлювання: "Не треба ігри механізувати, а ширше давати дітям можливість до гри вносити щось нове, якусь іншу комбінацію, свої творчі ремарки".

Рухливі ігри ускладнюються з метою:

·  забезпечення стійкого інтересу у дітей до гри;

·  спонукання дітей до удосконалення рухових вмінь і навичок, збагачення власного рухового досвіду;

·  вирішення багатопланових розвивальних та виховних завдань.

          Ускладнення вводяться в гру поступово, залежно від рівня засвоєння дітьми правил гри, якості виконання ігрових завдань.

Варіанти ускладнень рухових ігор:

·   змінити форму організації: дітей закличками закликають до гри або збирають за умовним сигналом та домовленістю наперед, можна за дорученням покликати всіх, потім діти шикуються в колону, коло, шеренгу, ланки, зграйкою;

·   ускладнити рухові завдання: збільшити довжину чи висоту стрибка, відстань для метання;

·   змінити форму рухів у (спочатку діти біжать, потім оббігають перешкоди (обручі, куби); на вулиці: кущі, пеньочки) і ці зміни впливають на розвиток у дітей швидкості бігу, а змінюючи біг по прямій на біг з вивертанням, вихователь створює умови для розвитку у дітей спритності;

·   ввести додаткові правила: не можна вибігати за межі майданчика; не можна бігти раніше від певного сигналу, займати не будь-яке місце, а лише доторкнутися рукою тощо;

·   ввести додаткові основні рухи: ходьба і біг доповнюються підлізанням, перелізанням через доріжку;

·   збільшити кількість тих, хто ловить. Наприклад, у грі "У ведмедя у бору" спочатку 1 ведмідь, потім 2-3;

·   ввести нові ролі: наприклад, у грі "Два морози", з`являються ще два літа, які розморожують морозів;

·   ускладнити правила гри додатковими умовами: наприклад, у грі "Кіт і миші" миші можуть бути пійманими і котом, і мишоловкою-тобто шнуром, якщо під час підлізання зачеплять його;

·   змінити темп руху. Для цього Н. Потєхіна в цій самій грі пропонує розкидати по кімнаті дрібні кубики-їжу для мишей. Миші, щоб не залишитися голодними, мають зібрати їжу і на сигнал вихователя віднести її у нірку. Такі умови спонукають дітей до збільшення темпу рухів, адже дітям потрібно і їжу зібрати, і втекти від кішки;

·   дітям дається можливість самостійно обирати доцільний спосіб виконання основного руху, в залежності від умов його виконання, для ефективного вирішення рухового завдання.

Висновок: Отже, варіативність рухливих ігор дає можливість вихователям проводити рухливі ігри більш цікаво та різноманітно.

4. Характеристика рухливих ігор для дітей І молодшої групи.

Рухливі ігри мають

- зміст;

- сюжет;

- рухові завдання (несюжетні)

- ролі;

- правила;

- рухові дії

Характеристика рухливих ігор дітей І мол. гр.

- сюжет ігор доступний  розумінню дітей;

- правила прості, тісно пов’язані з сюжетом;

- велике місце відводиться ігровим вправам (несюжетним іграм) з простими руховими завданнями;

- всі діти виконують однакові ролі і рухи, які досить прості;

- роль ведучого спочатку виконує вихователь; пізніше вихователь на цю роль призначає дитину.

5. Характеристика рухливих ігор для дітей ІІ молодшої групи.

Рухливі ігри мають

- зміст;

- сюжет;

- рухові завдання (несюжетні)

- ролі;

- правила;

- рухові дії

Характеристика рухливих ігор дітей ІІ мол. гр.

- сюжети ігор урізноманітнюються: разом з відтворенням дій тварин, птахів, руху транспорту, з’являються завдання на впізнання та запам’ятовування предметів, форм, кольорів, звуків;

- більшість ігор мають розгорнутий сюжет та обумовлені ролі, які визначають ігрову поведінку дітей («Квочка і курчата», «Кіт та миші»);

- мають місце ігри зі співом і римованим текстом;

- рухові завдання ускладнюються, особливо в несюжетних іграх (кинути м’яча, наздогнати його, підняти)

- правила ускладнюються: діяти у відповідності з сюжетом гри, рухатися певним способом і в заданому напрямку, звертати увагу на виразність рухів;

- виконання ролі ведучого часто бере на себе вихователь;

- залучає більшість дітей виконувати головну роль в різних іграх.

6. Характеристика рухливих ігор для дітей середньої групи.

Рухливі ігри мають

- зміст;

- сюжет;

- рухові завдання (несюжетні)

- ролі;

- правила;

- рухові дії

Характеристика рухливих ігор дітей середньої гр.

- різноманітність сюжетів пов’язана з збільшенням знань дітей про явища оточуючого життя;

- ускладнюються взаємодії дітей у грі;

- вводяться ігри з ловінням та вивертаннями;

- результат деяких ігор залежить від узгоджених дій двох або декількох дітей  («Знайди собі пару», «Чия ланка швидше збереться»);

- в деяких іграх роль ведучого можуть виконувати двоє-троє. Вже кожна дитина може виконувати головну роль;

- до несюжетних ігор може бути внесено елементи змагання («Збий кеглю», «Школа м’яча»);

- правила ускладнюються: вводяться обмеження (ловити тільки торкнувшись, зразу відходити в бік);

- за порушення правил вихователь може зупинити гру, показати в чому неправильність дій дітей.

7. Характеристика рухливих ігор для дітей старшої групи.

Рухливі ігри мають

- зміст;

- сюжет;

- рухові завдання (несюжетні)

- ролі;

- правила;

- рухові дії

Характеристика рухливих ігор дітей старшої  гр.

-        Зміст ігор ще більше ускладнюється. Вимагаються нові сюжети, деякі з них відтворюються професійні дії людей «Пожежники на навчанні», «Мисливці і зайці» та ін.;

-        в деяких іграх виконують декілька різних ролей («Гуси-лебеді») велике місце мають ігри типу«Ловитка» та з елементами змагань («Хто швидше до прапорця)». Спочатку змагання індивідуальні, а потім колективні;

-        правила стають складними і потребують точності їх виконання;

-        правила сприяють формуванню вміння керувати своєю поведінкою;

-        діти проявляють самостійність в виборі гри, домовляються між собою про гру, ролі, правила. Вихователь привчає дітей справедливо оцінювати дії товаришів і свої.

8. Методика проведення рухливих ігор для дітей І мол гр.

          Проведення рухливих ігор в різних вікових групах має свої особливості, враховуючи те, що молодші діти не запам’ятовують перспективи, методику проведення рухливих ігор, можна назвати так :”Роби, як я, роби зі мною”, тобто в молодшій групі діти не чекають пояснення, а одразу запрошуємо їх  до виконання невеликих дій. Наприклад, діти,  прийшла весна ...”

         Добре використовувати в молодшій групі зразок, розповідь або  казковий зачин, підказуючи дітям хід гри.  Слід відмітити, що правила в мол. групі  тісно пов’язані зі змістом і носять підказуючий характер, а всі діти  виконують однакову роль, а головну – інструктор або  іграшка.

          Для дітей І молодшої групи підбирають ігри з нескладним змістом. Правил небагато - одне, два; ролей також.

          Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховують саме цю властивість їхньої психіки.

          Тривалість гри для дітей першої молодшої групи становить у середньому 5 - 7 хв з повторенням кожної з них 3 - 4 рази.

Спочатку ведучим має бути вихователь. Він регулює рухи дітей, щоб вони занадто не збуджувались і не втомлювалися. Цікаво проведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяє залученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії

          Збір на гру:

          Існує кілька найбільш характерних і вживаних у дитячих садках прийомів збору дітей для гри. Використання того чи іншого прийому залежить від того, з якими дітьми і в якій частині прогулянки проводиться гра. Вихованців молодшої групи найчастіше збирає для гри сам вихователь, скликаючи їх. Не рекомендується затягувати збір дітей на гру, щоб у них не охолонув інтерес до неї. Проводити збір треба за 1 - 2 хвилини, не більше.

          У молодшій групі, поки діти не звикли гратись спільно, можна проводити ігри з неповним складом. Поступово вихователь добивається залучення всіх дітей до групової гри. Для цього він застосовує різні прийоми. Наприклад, можна почати гру з неповною групою і уважно стежити за рештою вихованців. Після початку гри вони можуть через деякий короткий час зацікавитись і підійти до тих, хто бере участь у грі.

          У молодшій групі, де кругозір дітей порівняно невеликий, дуже корисно починати пояснення ігор з нагадування знань, що їх діти дістали в процесі спостережень над навколишнім життям. Так, перед тим як Проводити гру "Горобчики і автомобіль", вихователь нагадує дітям, що під час минулої прогулянки по вулицях міста вони бачили горобчиків:

              Горобчики пострибували на доріжці, дзьобали зернятка, а коли ви підійшли до них ближче, горобчики розправили крильця, злетіли на дерево і розсілись там на гілках.

          Іноді для посилення інтересу дітей до наступної гри корисно прочитати відповідний вірш.

9. Методика проведення рухливих ігор для дітей І мол гр.

Розмітка майданчика

          У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої рухливості.

           Для проведення ігор на свіжому повітрі треба підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Велике значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви, збагачують повітря киснем, дають тінь.

           Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, втоптати, огородити сніговим валом, зробити снігові фігури, гірки.

           Майданчик для проведення рухливих ігор обмежують добре помітними лініями, оскільки дітям, які захоплені грою, важко стежити за умовними або нечіткими лініями. Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної гри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Взимку лінії розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловленням, лінії проводять на відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів.

 

 Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб він був яскравим (кольоровим), добре помітним у грі. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не затратити багато часу. Дрібний інвентар доцільно роздати після пояснення правил гри, інакше діти будуть неуважними.

         

10. Методика проведення рухливих ігор для дітей ІІ мол гр.

          Для дітей другої молодшої групи підбираються ігри з нескладним змістом. Правил у цих іграх небагато - одне, два. Невелика й кількість ролей. Ігри добираються з обов'язковим чергуванням руху й відпочинку.

          Спочатку ведучим має бути вихователь. Він регулює рухи дітей, щоб вони занадто не збуджувались і не втомлювалися. Цікаво проведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяє залученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії. Поступово, коли діти молодшої групи засвоять правила гри та звикнуть до організованих дій, їх можна залучити й до виконання ролі ведучого.

          У своїй науково обгрунтованій методиці проведення рухливих ігор педагог А.І. Бикова пропонує умовно виділити три періоди в плануванні та організації рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку.

          Завдання першого періоду (вересень - жовтень) - привчати малят гратись разом, використовуючи різноманітні іграшки, м’ячі, обручі. Водночас можна починати проводити й колективні ігри, об'єднуючи 10 - 12 дітей. Ігри добирають прості за змістом і характером рухів. Діти виконують цікаві та нескладні завдання: підбігти до вихователя, наздогнати м’яч, знайти предмет та ін. У цих іграх кожна дитина діє в своєму темпі. Її рухи ще не пов'язані з рухами інших дітей. Після одного - двох повторень вони повністю оволодівають правилами гри.

          Наступний період триває з листопада по квітень. Він охоплює пізню осінь, зиму і ранню весну. Завдання вихователя в цей період - підвищити активність дошкільнят, привчати їх пристосовуватися до сезонних явищ. Тому в цей час добираються ігри, у яких діти можуть рухатись без особливих труднощів навіть у теплому одязі. Це ігри з бігом і ходьбою по всьому майданчику, з катанням м'ячів, кульок, і проводяться вони в приміщенні. Рухливі ігри, що їх організовує вихователь у цей період, поступово ускладнюю.

          У літній період (травень - серпень) легкий одяг дітей і рівень їхньої підготовки дають змогу використовувати різноманітні рухи (підлізання, стрибки, ловіння). Завдання вихователя в цей період - збагатити руховий досвід дошкільнят, удосконалити набуті ними рухові навички. Уводячи нові ігри, а розучені раніше проводяться в ускладненому варіанті.

          Тривалість гри для дітей другої молодшої групи становить 6 – 8 хв кількість повторень 3 - 5.

          Перед грою дітей  треба  організувати або зручно розташувати. Щоб діти добре бачили інструктора чи вихователя, щоб всім добре було видно, чутно, щоб менше подразників  відволікали увагу дітей. Щоб було рівне місце для проведення рухливих ігор.

1.Починається гра з її вибору, який залежить від віку дітей і місце грі в режимі дня.

2.Збір дітей на гру  дуже швидко. Використовують спеціальні прийоми  – 1-2 хв.

3.Виклик інтересу ( перелічити).

4.Назва гри

5.Пояснення і показ дій – лаконічно.

6.Закріплення  правил і змісту гри

7.Розподіл ролей ( лічилки)

8.Керівництво грою.

9.Підведення підсумків.

          Існує кілька найбільш характерних і вживаних у дитячих садках прийомів збору дітей для гри. Вихованців молодшої групи найчастіше збирає для гри сам вихователь, скликаючи їх. Можна використати закличку. Педагог викликає у дітей зацікавлене ставлення до гри або вправи й тим, що барвисто розповідає придуманий їм простий і короткий сюжет завдання, підкреслюючи інтонацією голосу і жестами найбільш складні рухи.

            Вихователю доводиться часто суміщати керівництво грою з виконанням відповідальній ролі в ній. Дуже важливо, щоб педагог, беручи участь в грі, давав зразок рухів, підказував хід гри.

           Пояснення гри - відповідальний момент, що впливає на її хід. Пояснювати малюкам гру треба емоційно, інтонаціями голосу підкреслюючи характерні риси кожного персонажа. Так, про зайчиків педагог говорить ласкаво, а про ведмедя, який хоче їх зловити, - низьким голосом, з відтінком загрози підкреслюючи небезпеку.

             При поясненні ігор необхідно чітко виділяти сигнали, за якими дітям доведеться змінювати свої дії. Якщо сигналом служить остання фраза тексту, вона виділяється інтонацією, вимовляється голосніше.

          Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (сплеск у долоні, свисток, змах прапорцем, рукою) або командою вихователя.  Ігри сюжетного характеру («Квочка та курчата», «Птахи й зозуля» та ін.), де немає змагального моменту, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати, «Гру почали» або попередити дітей, що гра починається після слів: «Раз, два, три!». Після того як діти почали гру, вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

10. Методика проведення рухливих ігор для дітей середньої гр.

      У результаті виховної роботи, проведеної в попередніх групах, рухи дітей стають більш координованими. В іграх, рекомендованих для дітей середньої групи збільшується відстань для бігу, метання, висота для стрибків і лазіння; підібраний ряд ігор, вправляються у спритності, сміливості, витримці.

 

 Дітей 5 років уже цікавить результат проведених дій, витрачених зусиль. Вони прагнуть обов'язково втекти від ловитки, влізти вище, стрибнути далі і т. д. У той же час вони як і раніше люблять сюжетні ігри: «У ведмедя у бору», «Гуси-лебеді», «Літаки» та ін, з задоволенням виконуючи ті чи інші ролі (гуси намагаються втекти від вовка, бджоли - прогнати ведмедя, кішка - зловити мишку і т. д.).

          У процесі гри увагу вихователя повинно бути спрямоване на удосконалення бігу, стрибків, лазіння, тому, ігри даються з поступовим ускладненням руху. Так, у грі «Миші в коморі» діти бігають в одному напрямку, а в таких, як «Карусель», - по колу; в іграх «Літаки», «У ведмедя у бору» діти вправляються у швидкому бігу і лову, а в грі «Ведмеді і бджоли» - у швидкому лазіння і т. д.

          Але слід пам'ятати, що не можна давати в грі лазіння, якщо діти ще не навчилися добре цього робити: навчати дітей того чи іншого руху треба на занятті, а потім вже використовувати гру, що включає цей рух.

          У середній і в групі вихователь або керівник фізичного виховання спочатку розповідає дітям, як грати, хто що повинен робити, а потім вже розподіляються ролі. У групі дітей 4 років на початку року вихователь сам призначає хто ким буде. При цьому він враховує ступінь активності дітей, вміння швидко бігати, лазити. Роль ведучого спочатку слід доручати дітям, які свідомо з нею впораються, інакше дитина може втратити віру в свої сили і його важко буде залучити до активної дії.

             У процесі гри вихователь відзначає успіхи дітей, звертає на них увагу товаришів, вселяє почуття впевненості! «Ось який спритний був ведмідь, багатьох хлопців спіймав!»

            У другій половині року при розподілі ролей варто використовувати лічилку: спочатку в тих іграх, які педагог проводить з дітьми, в подальшому - при самостійній організації ними гри. Лічилка дає можливість всім дітям побувати в різних ролях, виключає прояви несправедливості та інших негативних якостей.

          Крім сюжетних ігор, у цих групах використовуються ігри, побудовані на певному завданні: «Знайди собі пару», «Знайди свій колір», «Пробіжи тихо», «Школа м'яча» і ін Ці ігри можуть проводитися і з усією групою, і з кількома дітьми.

          Середня тривалість гри 6-8 хвилин - у середній групі Загальна тривалість гри рахується з того моменту, як діти зібралися на гру і вихователь почав її пояснення.

           При повторенні гри потрібно поступово ускладнювати її і користуватися різними варіантами ігор, щоб діти вміли застосовувати набуті ними навички в умовах, що змінюються. Ускладненням. Може бути збільшення правил у грі.  Можна збільшити відстань для бігу, стрибків, збільшити число ловішек (двох замість одного).

           Форми організації дітей в грі різні. У всіх вікових групах ігри можуть бути проведені з усіма дітьми або з частиною групи, тобто з невеликою підгрупою. Це залежить від характеру гри і від тих завдань, які ставить керівник при проведенні даної гри.

11. Методика проведення рухливих ігор для дітей старшої гр.

          Рухова діяльність дитини стає все більш різноманітною. Діти вже досить добре володіють основними рухами, їм знайомі різні гімнастичні вправи, рухливі ігри; починається освоєння різноманітних способів виконання спортивних вправ багатьох видів. Зростають прояви самостійності, виникають творчі пошуки нових способів дій, їх комбінацій і варіантів. Починають створюватися невеликі угруповання по інтересу до того чи іншого виду вправ.

           На 6-му році життя дитини її рухи стають все більш усвідомленими і носять навмисний характер. Розвивається здатність розуміти завдання, поставлене дорослим, самостійно виконувати вказівки педагога.

          У старшій групі збільшується кількість ігор, в яких немає образів: даються різного роду «ловишка», ігри з м'ячем і т. д.

          Ігри дітей цього віку також побудовані на основних рухах - бігу, стрибках, метанні, лазаній, але до дітей пред'являються великі вимоги щодо якості рухів, правильності і точності їх виконання. Наприклад, потрібно йти по колу, не порушуючи форми кола, легко бігати («Мишоловка», «Ловля метеликів»).

          Правила у старшій групі ускладнюються. Виконання правил вимагає від дітей гальмування, витримки, зосередженості уваги, спостережливості, спритності.

          Діти цього віку краще володіють своїми рухами і більше зацікавлені результатом гри, тому в ігри включається колективні змагання.

          Підбір ігор. За допомогою гри дорослий здійснює кілька завдань - зміцнює, оздоровлює організм дітей, розвиває руху, викликає радісні переживання, виховує моральні якості і т. д.

          Включаючи в план ту чи іншу гру, керівник фізичного виховання повинен знати, які якості та навички він може розвинути та закріпити за її допомогою: в одній грі переважає бет, а в іншій - метання, в одній від дітей потрібно витримка., а в іншій - спритність і т. д.

          При підборі ігор педагог враховує особливості дітей даної групи, їх інтереси і підготовленість. Крім того, йому доводиться брати до уваги час року, стан погоди, температуру повітря. Наприклад, в зимовий час, намічаючи ігри для проведення на ділянці, вихователь повинен вибирати такі, в яких активно беруть участь всі діти. Рухи в зимових іграх повинні чергуватися з відпочинком, щоб уникнути перегріву дітей та можливого подальшого охолодження.

          У спекотну погоду даються ігри більш спокійні, меншої рухливості.

          При виборі гри вихователь повинен мати на увазі, де він припускає провести її: у приміщенні, на майданчику, в лісі, в полі. Наприклад, якщо в лісі є відповідні пні, на які діти можуть вставати, вихователь може намітити гру «ловишка» («Не залишайся на землі»), «Лисиця в курнику».

          Підбираючи ігри, він враховує також і сезонність. Влітку, коли діти живуть серед природи, можна використовувати такі ігри, як «Ловля метеликів», «Жаби і чапля» та ін Для зимового часу треба підбирати ігри, в яких можна використовувати специфічний зимовий матеріал - снігові вали для спригіванія і рівноваги, сніжки для метання і т. д.

           Вибираючи гру, вихователь бере до уваги її місце в режимі дня; наприклад, в кінці дня, коли діти вже стомлені, він проводить більш спокійну гру.

          Гра у всіх вікових групах проводиться щоденно на прогулянці. Гру можна проводити на початку, в середині і в кінці прогулянки, в залежності від того, яке заняття передувало прогулянці і який її загальний план.

           Організовуючи гру, дорослий піклується про те, щоб були дотримані основні гігієнічні вимоги. Костюм дітей повинен бути чистим, легким і не обмежувати рухів; якщо гра проводиться в приміщенні, діти надягають тапочки. У зимовий час треба стежити за тим, щоб діти не були занадто тепло одягнені, оскільки зайва одяг призводить до перегріву під час гри і охолодження після її закінчення.

          Гру потрібно проводити переважно на повітрі. Розмір майданчика для однієї групи дітей повинен бути не менше 50 кв. м. з розрахунку 2 кв. м. на дитину. Необхідно, щоб майданчик для ігор був рівним, добре утрамбованим. У суху теплу погоду його треба добре підмести і полити водою. Взимку ділянка повинна бути очищена від зайвого снігу і освітлена, щоб діти могли грати в другу половину дня.

           Для оформлення ділянки взимку можна використовувати сніг, лід, зробивши з них фігури, снігові споруди (будинок, пароплав, метро, ​​сніжний лабіринт); майданчик ж повинен бути вільним. У літній час прикрасою ділянки служать зелені насадження, квіти, кольорові ліхтарики, прапорці, гірлянди і т.д. Гарно оформлена ділянка викликає у дітей бажання  грати на ній..

           Якщо гра проводиться в приміщенні, воно має бути прибрано вологим способом, добре провітрене. Якщо приміщення невелике, необхідно винести з нього зайві предмети.

          Всі посібники та матеріали, які потрібні для гри, повинні бути приготовлені до її початку. До приготування цих посібників, до організації відповідних умов треба залучати дітей. Діти приносять прапорці, м'ячі, вважають їх, вправляючись одночасно в рахунку, розкладають за кольором, викладають собі «норки», «гніздечка» з шишок, з камінчиків, заготовляють сніжки і т.д. Місця зберігання посібників треба влаштовувати таким чином, щоб дітям було легко і зручно виймати і прибирати матеріали. Посібники, якими користуються діти, повинні утримуватися в порядку, бути чистими, красивими; за цієї умови діти привчаться до охайності, у них підвищиться інтерес до гри, розвинеться художній смак. Кількість посібників повинно відповідати числу грають, а їх якість-бути однаковим, щоб одні діти не отримали гірші, а інші найкращі допомоги.

           Збір на гру. Зібрати дітей на гру можна різними прийомами. Він домовляється з дітьми, що як тільки він їх покличе, вдарить у бубон або подзвонить, вони зберуться біля нього або в певному місці майданчика. Про те, яка гра буде проведена, необов'язково повідомляти дітям заздалегідь: про це можна сказати і тоді, коли вони зберуться для гри. У старшій групі можна іноді скористатися і іншим прийомом - перед виходом на прогулянку розділити дітей на кілька колон. За сигналом всі збираються і умовленому місці, і наголошується, яка колона зібралася першою. У старшій групі можна іноді доручити кільком дітям зібрати своїх товаришів на гру, розподіливши заздалегідь, хто кого покличе.

          Збір на гру не повинен перевищувати 1 - 2 хвилин.

           Керівництво грою. Перед проведенням гри необхідно викликати в дітей інтерес до гри, особливо в групі малюків. Зацікавленість дітей грою допомагає кращому засвоєнню її правил, більш чіткому виконанню рухів. Підвести дітей до гри можна шляхом питань або за допомогою показу іграшки, картинки. Можна заздалегідь розповісти дітям казку або прочитати вірші на відповідну тему, показати їм предмети або явища, які зустрінуться в грі. Так, гру в автомобілі добре провести з малятами після того, як вони спостерігали на вулиці рух автомобілів.

          Пояснення гри. Після того, як діти зберуться на гру, керівник фізичного виховання розповідає їм її зміст і повідомляє назву.  При поясненні гри дорослий повинен стояти так, щоб його бачили всі діти. Якщо діти стоять у шерензі, сидять півколом або вільно згрупувалися близько керівника, він стає до них обличчям. Якщо діти стоять по колу, педагог займає місце поруч з дітьми, але не в центрі кола, тому що, перебуваючи в центрі кола, він не побачить ту частину групи, яка розташована позаду нього.

          Виклад змісту гри, пояснення її правил повинні бути короткими, чіткими.

Ось зразкове пояснення гри.

Керівник фізичного виховання. «Сьогодні ми пограємо в гру, яка називається« Мисливець і зайці ». Ви всі будете «зайці», а Вітя - «мисливець».

 

 Місця зайців будуть на цьому боці майданчика. Перейдіть всі на ту сторону і встаньте поруч не дуже близько один до одного. Кожен заєць накреслить собі коло.

   Вітя, а ти встань сюди, тут буде місце для мисливця (показує місце в одному з кутів майданчика). Накресли тут коло. Діти, у всіх готові гуртки? Валя, збери палички в коробку. Ви, зайці, будете стрибати по всьому майданчику легко, м'яко опускаючись на травичку. Міша, покажи, як стрибають зайці. (Міша показує.) Добре, правильно. Коли я скажу «мисливець», усі зайці побіжать до своїх гуртків; мисливець, не сходячи з місця, буде стріляти в зайців - кидати в них м'ячем.

 М'яч можна кидати тільки в ноги зайців. У голову і в спину кидати не можна. Впольованих зайців мисливець веде в свій «будинок».

           Велике значення при поясненні гри має інтонація. Слово, виділене та підкреслене відповідною інтонацією, набуває особливого значення, особливий зміст.  Тон педагога повинен бути живим, але спокійним. Неприпустимо монотонне пояснення гри.

 

           При поясненні більш складних ігор не слід давати всі пояснення відразу: їх можна чергувати з розподілом ролей між граючими, з показом деяких рухів, які можуть утруднити дітей у грі.

          Проведення гри. У процесі гри дорослий стежить як за поведінкою всієї групи в цілому, так і за окремими дітьми. Своїм бадьорим тоном, живим інтересом до гри він підтримує у дітей під час гри радісний настрій, заохочує прояв дітьми рішучості, спритності, винахідливості, ініціативи. Разом з тим вихователь стежить, щоб діти не перевтомлювалися. У деяких випадках вихователь буває змушений брати участь в грі, щоб не порушити її задум. Так, наприклад, якщо при проведенні гри «Знайди собі пару" є парне число дітей, вихователю доводиться брати участь у цій грі, інакше ніхто не залишиться без пари.

          При розподілі дітей керівник зв'язує більш слабких і не вміють виконувати руху з більш сильними, особливо в таких іграх, де є елемент змагання (наприклад, «Чиє ланка швидше збереться»), хлопчиків з дівчатками, тому що іноді у хлопчиків помічається прагнення групуватися тільки з хлопчиками, а у дівчаток - з дівчатками.

           У ході гри керівник подає сигнали - зорові (піднімає кольоровий прапорець), звукові (вдаряє в бубон, в барабан), виголошує певні слова. Звукові сигнали не повинні бути занадто гучними: сильні удари, різкі свистки і т. п. нервують і збуджують дітей.

          Правила гри. Особливу увагу слід приділяти виконанню дітьми правил. Правила мають велике виховне значення. Правила - це певні вимоги, які повинні виконуватися всіма граючими. Підпорядкування правилам виховує в дитині волю, витримку, вміння свідомо керувати своїми рухами, загальмовує їх. Правила в грі повинні відповідати віку дітей: чим менше вік дитини, тим простіше повинні бути правила. Правила мають сприяти виробленню у дітей позитивних якостей.

          Розподіл ролей.

Вміння інструктора розподіляти ролі між дітьми, має велике виховне значення.  Існують багато способів розподілу ролей – це залежить від завдань виховання. Під час розподілу ролей  слід враховувати індивідуальні особливості дітей, вікову групу , етап розучування гри.

1. Інструктор призначає  на провідну роль сам, під час розучування нової гри, щоб пройшла успішно. 2 – Дитина, яка виконувала роль  обирає собі заміну. 3- За бажанням дітей, 4- .Лічилка – найбільш доцільний і справедливий спосіб розподілу ролей. 5.Стрілочка, 5 – Мірянка, 6. Жеребкування (обираються  поле, капітан, можна ділитися  на команди). 7. Змовка. 8. Засобом перешикування.

         Під час проведення рухливих ігор  широко використовуються малі форми художнього слова : заклички, загадки, віршики, лічилки, слова, які супроводжують рухливу гру.

           Закінчення гри. Закінчити гру можна по-різному. Так, іноді, закінчуючи гру, особливо в старшій групі, вихователь або керівник фізичного виховання підводить підсумок: зазначає, хто із граючих відзначився особливою спритністю, швидкістю, добре виконував правила, виручав товаришів; вихователь називає і тих, хто порушував правила, балувався , заважав дітям грати.

          Якщо діти користувалися якими-небудь посібниками: прапорцями, м'ячами та ін, їх слід прибрати на місце. Для цього керівник виділяє кілька гравців. Можуть і всі діти брати участь у прибиранні посібників; наприклад, кожна дитина кладе свої шишки або кубики в кошик або ставить палиці, прапорці в стійку. Бажаючим можна надати можливість по закінченні гри скористатися ігровим матеріалом: мотузочком, прапорцями, шишками та деяке, нетривалий, час пограти.

          Якщо діти просять повторити гру, а навантаження була достатня, дорослий пропонує повторити гру на наступному занятті і тут же виділяє кого-небудь на відповідальну роль з тим, щоб діти самі запам'ятали, хто буде виконувати цю роль в наступний раз. Такий прийом має місце головним чином у старшій групі.

          Дозування рухів у грі. Під час проведення гри слід стежити за тим, щоб діти не перевтомлювалися, щоб не було зайвого навантаження на серцево-судинну систему, яка виражається в тому, що особи дітей червоніють, дихання сильно частішає, з'являється покашлювання; у деяких дітей стомлення, навпаки, виявляється у блідості особи. Перевантаження уваги призводить до того, що діти збуджуються, порушують правила гри, втрачають інтерес до неї.

           Середня тривалість гри 8-10 хвилин. Загальна тривалість гри рахується з того моменту, як діти зібралися на гру і вихователь почав її пояснення.

  12. Моторна щільність. Тривалість і повторення рухливої гри вцілому.

          Оцінка рухової активності дітей проводиться шляхом обчислення загальної і моторної щільності.

          При визначенні загальної щільності враховується час, що витрачається на виконання рухів, показ і пояснення вихователя, перестроювання і розстановку, прибирання спортивного інвентарю (корисний час), за вирахуванням часу, витраченого на простої дітей з вини вихователя, невиправдані очікування, відновлення порушеної дисципліни. Загальна щільність являє собою відношення корисного часу до загальної тривалості всього заняття , виражене у відсотках.

          Моторна щільність характеризується відношенням часу, безпосередньо витрачається дитиною на виконання рухів, до всього часу гри, вираженим у відсотках.

                                         Час, витрачений на рух    х   100 %

Моторна щільність =             загальний час гри

Тривалість рухливих ігор.

І мол гр. – 5-7 хв, кількість повторень – 3-4 рази

ІІ мол гр. – 6-8 хв, кількість повторень – 3-5 разів

Середня група – 8-10 хв , кількість повторень – 3-5 разів

Старша група – 10-12 хв , кількість повторень – 4-6 разів

Рекомендується безперервний біг або підстрибування в іграх дозувати приблизно в таких розмірах:

біг: у молодшій групі - 6-8 сек., у середній - 15 - 20 сек., у старшій 25 - 30 сек.;

13. Добір малих форм художнього слова.

В рухливих іграх використовують малі форми художнього слова: вірші, скоромовки, лічилки, заклички.

          Не випадково, що добра половина українських ігор супроводжується піснями, примовками та приказками. Адже, якщо дитина в процесі гри, змагання співає або складно примовляє, то в неї ніколи не виробляється агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими.

          Місце приспівів та примовок у грі досить різноманітне. Ними розпочинається або закінчується гра. Вони можуть пов’язувати різні частини ігрових дій, розподіляти серед дітей ролі. Ігри-пісні вчать дитину вправно володіти словом, додержуватись етичних норм поведінки, вони пробуджують мистецький хист до художнього слова, танцю й театрального мистецтва.

          У підготовці до рухливої гри вихователь повинен вивчати методичну літературу, в якій розкривалися б правила підбору, методика проведення і планування рухливих ігор для різних вікових груп. Необізнаність із спеціальною літературою спричиняється до істотних недоліків у роботі з розвитку рухів дітей.

          Необхідно продумувати питання про те, як вони проводитимуть ту чи іншу гру. Вивчення спеціальної літератури озброює вихователя знаннями про правильний підбір, методику проведення ігор і про те, як треба підходити до дітей. Спираючись на ці знання, вихователь планує рухливі ігри для кожної вікової групи тільки на основі "Програмно-методичних вказівок".

Вільчковський Едуард Станіславович «Фізичне виховання дітей у дошкільному закладі».

Вільчковський Е.С. «Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку»

Вільчковський Е.С. «Рухливі ігри в дитячому садку»

Журнали, методичні посібники, програми.