Методика навчання дошкільників вправам з рівноваги

ТЕМА. Дитячі садки Ф. Фребеля. Будинок  М. Монтессорі.

                                     План.

1. Дитячі садки Ф. Фребеля.

2. Будинок М. Монтессорі.

Рекомендована література

1.Поніманська Н.І. Дошкільна педагогіка. С.90-91, 107-110.

1.    Дитячі садки Ф. Фребеля.

Багато однодумців знайшов  німецький педа­гог Фрідріх-Вільгельм Фребель (1782-1852), який звер­нувся до батьків і вихователів зі словами: «Будемо жити для наших дітей». Вихований на класичній німецькій фі­лософії, Фребель вважав, що виховання повинно мати чіт­ку методологічну основу, кожен педагог має усвідомлюва­ти мету виховання, добираючи на цій основі найефективні­ші засоби і методи розвитку дітей.

Фребель виходив з того, що головним призначенням людини є усвідомлення в собі божественного начала, доб­ровільне виявлення його у своєму житті. Для цього люди­на має пізнати себе, Бога і природу. Метою виховання він вважав розвиток природних здібностей дитини, у якої є за­чатки духовних спрямувань, почуттів, прагнень. Внутріш­ні її потенції з часом мають виявитися назовні, тобто у вчинках людини: «Все внутрішнє пізнається внутріш­нім... за зовнішнім і через зовнішнє». Стаючи реальністю, внутрішні вияви розвиваються, стають досконалішими. Отже, виховання є прагненням до досконалості.

Вважаючи надзвичайно важливими етапами розвитку дитини немовлячий та дошкільний вік, Фребель обґрунту­вав необхідність взаємодії сімейного та дошкільного вихо­вання і роль дитячого садка як продовжувача лінії вихо­вання дитини в сім'ї, яке має оберігати, творити особис­тість. За його переконаннями, дитячий садок дає дитині те, чого сім'я дати не може, — спільне з однолітками жит­тя: «...єднання сімейного і шкільного життя є незмінна умова людського виховання в цей період».

У 1837 р. у м. Бланкенбург (Тюрінгія) Фребель засну­вав заклад для дітей дошкільного віку, якому в 1840 р. дав назву «Дитячий садок». Проіснувавши 7 років, заклад бу­ло закрито через брак коштів. Однак Фребель продовжував втілювати цю ідею, займаючись підготовкою педагогів, «дитячих садівниць», яких нині називають вихователями.

Значну увагу приділяв Ф.-В. Фребель засобам і мето­дам дошкільної освіти, догляду за тілом, різним видам фі­зичної діяльності дитини. Основою педагогіки дитячого садка, на його думку, має бути гра, завдяки якій дитина, наслідуючи дорослих, вправляється у правилах і нормах моралі, тренує волю, розвиває фантазію і творчість. Він розробив дидактичний матеріал для розвитку сенсорики та пізнання навколишнього світу - - так звані «дари». Перший з них — невеликі за розміром різнокольорові м'ячі з м'якої шерсті, щоб дитина могла взяти в руку, їх форма — куля — символізує нескінченість, рух, «єдність у єдності». Другий дар — невеликі дерев'яні куля, куб і ци­ліндр із однаковим діаметром — мають знайомити дитину з різними формами предметів. Третій — куб, поділений на вісім кубиків — ілюструє уявлення про ціле і його складові частини. Четвертий, п'ятий і шостий дари — ку­бики, поділені відповідно на вісім плиток, двадцять сім маленьких кубиків, також поділених на дрібніші части­ни. Завдяки «дарам» діти отримують елементарні уяв­лення про найрізноманітніші геометричні тіла, необхідні для будівельних ігор, та про форму, величину, просторо­ві відношення, числа.

Ця методика («система Фребеля») набула поширення в інших країнах, а виховательок дитячих садків називали « фребелічками ».

2.    Будинок М. Монтессорі.

         Цілісна психолого-педагогічна система індивідуально­го виховання дітей дошкільного віку була запропонована італійським педагогом Марією Монтессорі (1870—1952). Головними характеристиками цієї системи є особистісно-орієнтована мета (дитина — в центрі виховання), творчо-продуктивний зміст навчання, свобода у вихованні. Крім спостережень М. Монтессорі за дітьми, ця система увібра­ла в себе гуманістичні традиції Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, які надавали особливої значущості вродженому потенціалу дитини та її здатності розвивати­ся в умовах свободи і любові. Своєрідність педагогічної філософії М. Монтессорі полягає в тому, що дитинство для неї є не просто періодом життя, а іншим полюсом природи людини, тому дорослий залежить від дитини настільки, наскільки дитина залежить від нього. Мета виховання полягає у сприянні виявленню нових законів життя дитини.

Філософська концепція індивідуального виховання М. Монтессорі не тотожна філософії індивідуалізму, вона розкриває і закономірності формування вміння жити в суспільстві, що полягає у згуртуванні індивідів у соціаль­не ціле, розвитку духовної потреби у повазі індивідуаль­ності і прав людей.

М. Монтессорі вважала, що в духовному розвитку ди­тини особливе значення мають універсальні (обов'язкові для всіх дітей) та індивідуальні за часом виникнення і три­валістю у кожної дитини сенситивні періоди. Дитина по­винна не тільки жити, а й творити в собі людську особис­тість, адже в цьому полягає її індивідуальність. Цінність людини не в тому, як її виховали, а в тому, як вона себе ви­ховує, і цього слід учитися змалку. Один із провідних принципів педагогіки М. Монтессорі — «Допоможи мені це зробити самому» — ілюструє те, що дорослий не вчить дитину, а допомагає їй пізнавати навколишній світ. Голов­ною умовою при цьому є свобода і самостійність, оскільки несамостійна людина не може бути вільною.

Організація процесу самовиховання у системі Монтес­сорі передбачає опору на індивідуальність. Дитина є осо­бистістю, яка розвивається, тому не слід мати ніяких упе­реджень щодо неї, оскільки у кожній дитині є невичерпні потенційні можливості. Педагог має аналізувати, на якій стадії розвитку перебуває дитина, прогнозувати найближ­чі та віддалені перспективи її становлення. Кожна людина має свої схильності, власне покликання. Саме вони, а та­кож загальнолюдські якості повинні поступово розвивати­ся в дитині.

Стрижнем практичного методу М. Монтессорі є такі ідеї:

- свобода у вихованні;

- розвиток індивідуальності;

- визнання зовнішніх відчуттів основою вищих рівнів людського життя, що вимагає їх виховання в ранньому ди­тинстві.

Період дошкільного дитинства, на думку М. Монтессо­рі, є найсприятливішим для повноцінного розвитку під впливом навчання і виховання. Можливості дитини в на­вчанні безмежні, однак, маючи від народження певні задат­ки, вона може розвинути їх лише у правильно організова­ному середовищі і спілкуванні з дорослими. Дошкільник має багато специфічних якостей, які допомагають йому активно сприймати світ: підвищену здатність до сприймання, запам'ятовування, збереження інформації, впо­рядковування і творчого використання матеріалу.

Дитина може розкрити педагогу себе і розвинути свідо­ме самоуправління поведінкою, яке є основою відповідаль­ності, але тільки в атмосфері особистісної свободи. Тому Монтессорі намагалася у своїй школі створити умови для розвитку свідомої самодисципліни дитини.

Головними умовами цього вона вважала усвідомлення дитиною свободи власних дій, невтручання в діяльність інших дітей, вправляння в зміцненні волі, вільний вибір діяльності, відсутність надмірної опіки з боку дорослих. Індивідуальна відповідальність пов'язана з поведінкою у колективі, із взаєминами дітей, почуттям відповідаль­ності за власну поведінку і правила колективної діяль­ності.

Монтессорі не лише обґрунтувала метод індивідуально­го виховання, а й розкрила закономірності вміння жити в суспільстві («згуртування в соціальне ціле»). Досягти цьо­го, за її переконаннями, можна через розвиток духовної потреби в повазі індивідуальності і прав людей, рівних со­бі. У цій справі особливо важливою є роль вихователя -дослідника, експериментатора, аналітика, організатора. М. Монтессорі стверджувала, що педагог має бути особис­тістю, яка постійно розвивається і прагне розкрити свій потенціал, володіє вмінням самодослідження і баченням дитини в розвитку. Тому в процесі підготовки вчителя важливо виховати в нього інтерес до людини, вміння бачи­ти в кожній дитині неповторну й унікальну особистість, спостерігати за її розвитком. Учитель повинен навчитися підтримувати довірливий зв'язок з дитиною, а для цього він має бути привабливим і цікавим для вихованців. Уза­гальнену вимогу до особистісного і професійного рівня ви­хователя містить формула Монтессорі: бути «життєво важ­ливою частиною світу дитини».

      Система практичної педагогіки М. Монтессорі заснова­на на методі індивідуального спостереження за дитиною і полягає в створенні для неї педагогічного «підготовленого середовища», яке має живити її індивідуальний розвиток, задовольняти її потребу в саморозвитку і розкривати для дорослих її можливості. Важливим компонентом підго­товленого середовища є дидактичний матеріал, розробле­ний педагогом з метою розвитку фізичних і психічних функцій дитини: інтелекту, волі, уваги, творчості, навчан­ня письма та елементарної математики. Дидактичний (навчальний) матеріал допомагає впорядкувати попередньо набутий досвід і є засобом  пізнання світу, усвідомлен­ня його  закономірностей. Різні його види відкривають дитині доступ до різних сфер культури людства. За його допомогою дитина сприймає інформацію про навколишній світ органами зору, слуху, дотику тощо. Привабливість дидактичних матеріалів розвиває інтерес до них і дій з ними. І прагне до самостійної діяльності, потребуючи лише незначної допомоги, опосередкованого керівництва старших. За переконаннями М. Монтессорі, надзвичайно важливою  є педагогічно раціональна методика використання дидактичного матеріалу. Л. Монтессорі набули всесвітнього визнання завдяки цілісності психолого-педагогічного погляду на особистість, опорі на самостійність та індивідуальність дитини, віри у величезні потенційні можливості її розвитку.

  індивідуальність дитини, віри у величезні потенційні можливості її розвитк