2-Є Педагогіка Тема. Своєрідність організації і методика проведення занять з дітьми 3-го року життя. Ігри-заняття з сенсорного виховання.

Тема. Своєрідність організації і методика проведення занять з дітьми 3-го року життя.

Ігри-заняття з сенсорного виховання.

Своєрідність організації і методика проведення занять з дітьми 3-го року життя

У першій молодшій групі дитячого садка планується 10 занять на тиждень тривалістю до 10-15 хвилин. Заняття проводяться щодня вранці і в і половину дня. Крім того, щодня на прогулянці проводиться рухлива гра і по два-три рази в тиждень (чергуючись) — спостереження за тим, що оточує і дидактичні ігри.

На заняттях у дітей формують елементарні орієнтування в тому, що оточує, розвивають мислення і мову, а також доступні їм форми образотворчої і конструктивної діяльності, удосконалюють музичне сприйняття, розвивають елементи навичок співу, удосконалюють основні рухи. На заняттях, крім того, формують первинні навички учбової діяльності. Діти третього року життя вже вміють займатися. Проте пам'ять, увага   і   інші   психічні   процеси,    що «беруть»   участь в освоєнні матеріалу, у них ще недосконалі. Тому дуже важлива емоційна установка на майбутнє заняття, що підвищує його ефективність. У чому вона виражається і яка її роль?

Перше нагадування вихователя про майбутнє заняття служить сигналом для наведення ладу в ігровому куточку. Вихователь, залучаючи дітей до підготовки до заняття (розставити стільчики, принести щось на її прохання), звертається до їх досвіду, нагадує про те, що робили на таких же заняттях раніше, як впоралися з завданням (чи сподобалися ляльці цукерки, чи зручний гараж для машин побудував Вова. Ось і сьогодні...). Все це не лише піднімає у дітей настрій, але і мобілізує ту поведінку, яка важлива в даній ситуації.

Обстановка   заняття   повинна   щонайкраще   забезпечувати контакт вихователя з дітьми і їх працездатність. Треба  прибрати все, що може відволікати дітей, наприклад закрити клітку з півчою пташкою темною тканиною. Розпорядок роботи няні має бути складений так, щоб вона також не відволікала дітей миттям посуду, прибиранням кімнати.

У молодших групах діти з цікавістю слухають вихователя, але ще не вміють слухати один одного, стримуватися, дожидатися доки відповідає іншій. Тому поважно усадити їх так, щоб вони добре бачили вихователя. Не зрідка дітей спонукають до хорових відповідей, імітаційних дій.

Прямі навчальні прийоми: показ зразка, способу дії, пояснення — поєднуються з використанням ігрових. Заняття інколи може починатися з елементів сюрпризності, в нім можуть брати участь улюблені дітьми персонажі. Частина занять проходить у формі дидактичних ігор і інсценувань. Не всі заняття проводяться за столами. В процесі навчання на кожному занятті вихователь знайомить дітей з назвами, ознаками, властивостями предметів, з якими вони діятимуть, наприклад будівельним матеріалом; ставить практичні і розумові завдання, добиваючись того,   щоб  діти  їх   зрозуміли   і   прийняли   до   виконання,   потім показує, як ці завдання слід вирішувати; направляє діяльність дітей на досягнення певного результату (щоб вони сліпили, намалювали, побудували те, що заплановане вихователем, або, відповідаючи на питання, побачили і відзначили характерне для тварини, рослини, з якими їх знайомлять). Не менш важливі наочність і організація активної діяльності дітей, коли їх увагу потрібно направити на вирішення розумового і практичного завдань. Якщо в процесі спостереження дітям дають можливість погодувати пташку, кролика, можна бути упевненим: малята засвоять — пташка клює, а кролик гризе їжу. Коли діти самі дають кроликові шматочки різної їжі, вони легко роблять висновок, що кролик із задоволенням гризе морквину, а цукерку не їсть.

Вкрай важливо, щоб на заняттях конструюванням і образотворчою діяльністю діти не просто маніпулювали з матеріалом, а намагалися створити образ, зробити споруду. І в цьому випадку, окрім показу способу дії, поважно передбачити використання допоміжних наочних посібників. Так, якщо на заняттях з будівельним матеріалом дітей вчать замикати простір, то як додаткову наочність використовують, листи картону, що змальовують підлогу. Ставлячи стіни-цеглу по краях цієї підлоги діти від прямої лінії переходять до поворотів.

На заняттях з образотворчої діяльності в числі інших прийомів використовується прийом домальовування. В даному випадку засобом додаткової наочності служить частина малюнка, зроблена вихователем. Домальовування нитки до кулі, стебла до квітки, намиста,  діти у результаті опановують потрібне уміння (наприклад, проводити прямі і округлі лінії, з яких складається будь-який малюнок), і на їх очах виникає образотворчий образ, що формує інтерес не лише до процесу, але і до результату дії.

Заняття з дітьми молодшого дошкільного віку часто проводяться у формі дидактичних ігор. Діти показують і називають іграшки улюбленій ляльці, вправляючись в розрізненні кольору, запалюють кольорові ліхтарики, відгадують, що лежить в мішечку. Виконуючи ігрові дії, малята, по суті, вирішують учбову задачу. Повинні дотримуватися і правил гри, це для дітей третього року ще досить складно. Тому активна роль в організації і проведенні дидактичних ігор належить вихователю. Він стежить за виконанням правил, послідовністю ігрових дій, а всі гравці виконують однотипне завдання.

При проведенні дидактичних ігор з роздавальним матеріалом  поважно правильно підібрати і розташувати його. Половинки розбірних іграшок повинні лічити один до одного. Набори дрібних предметів і іграшки-вкладиші, якщо вони пропонуються в розібраному  вигляді, краще давати кожному в окремій коробці, на фланелевій або суконній серветці. Тоді предмети не стукають, не котяться, і діти краще розуміють, що потрібно грати лише зі своїми іграшками.

Плануючи заняття, дидактичні ігри, вихователь повинен поступово ускладнювати завдання або закріплювати уміння на різному матеріалі. Так, навчаючи умінню малювати вертикальні лінії, дітям спочатку дають завдання намалювати нитки до куль, стебла до кольорів. Пізніше вони малюють паличку до прапорця, рукоятку лопати, тобто проводять лінію з певного місця, інакше малюнок не виходить.

Організація заняття

Структура заняття

Тема.

Вікова група.

Програмовий зміст:

Обладнання:

Хід заняття

І. Вступна частина (організація, зацікавлення дітей, пояснення теми).

ІІ. Основна частина (проведення дидактичних ігор, розповідь, запитання, розгляд картин та ілюстрацій, виконання практичних дій).

ІІІ. Заключна частина (підсумок заняття).

Заняття   проводяться   по черзі   з   двома   підгрупами,   в  кожну з яких по можливості підбирають дітей, що мають  однаковий рівень розвитку.  Під час занять з першою підгрупою   (більш   молодші   діти,   до   2,5   років)   останні   грають під  наглядом   няні.   Через   10-12   хвилин  заняття  починають, з другою підгрупою. Що закінчили займатися готуються до прогулянки.

Діти чуйні до сторонніх дій, шуму, що свідчить про недостатню сформовано  уваги і навиків  учбової діяльності.  Тому заняття проводити доцільніше там, де немає граючих дітей   (у приймальні, спальні). Якщо ж заняття проводяться в груповій кімнаті, то все, що потрібне  для  самостійної гри,   розташовують в  протилежній від  тих, що займаються стороні. Будівельний матеріал стіл для книг, картинок ставлять так, щоб ті, що займаються не бачили тих, що грають,  а   останнім  не  потрібно  було  ходити  в  ту  частину  кімнати,   де  йде заняття. Каталки, автомобілі і інші іграшки, що створюють шум,   на час  занять  прибирають.   Вкрай  небажано,  коли діти, сидячи на банкетках в роздягальній кімнаті, чекають черги займатися.   Тривале  збереження  статичної  пози  і відсутність іграшок стомлює дітей і знижує ефективність подальшого   заняття.   

Під час   проведення   занять   слід   спостерігати   за   тим,  чи   не   проявляють  діти  ознак  стомлення.   Це  може  бути відволікаємість, що посилюється, або,  навпаки,  загальмованість, сповільненість    відповідей, розлад координації рухів, коли   діти   починають   упускати   кубики,   роздавальний   матеріал.

 Ігри-заняття з сенсорного виховання

Основою загального розумового розвитку є сенсорний розвиток.

Чуттєве пізнання має особливо важливе значення у дошкільному дитинстві, оскільки цей період найсприятливіший для формування і вдосконалення діяльності органів чуття, нагромадження уявлень про світ. 

Сенсорний (лат. sensorium — орган чуттів) розвиток дитини — розвиток її відчуттів і сприймання, формування уявлень про властивості предметів (форму, колір, розмір, положення у просторі тощо).

  Сенсорний розвиток необхідний людині для оволодіння будь-якою практичною діяльністю. Він не втрачає значення зі вступом дитини до школи і відіграє важливу роль у житті дорослої людини, відбувається на основі функціонування системи аналізаторів, що забезпечує багатомірний зв'язок зі світом, сприяє життєвій активності людини. Із сенсорного розвитку виростає логічне пізнання, яке прискорює накопичення нових чуттєвих даних, сприяє їх включенню до раніше створеної системи знань і досвіду. Чим вищий сенсорний розвиток дитини, тим більше фактів і явищ потрапляє у сферу її сприймання. Якщо в дитини належно розвинуті мислительні механізми, то вона виявляє неабияку здатність шукати, знаходити, фіксувати, аналізувати, інтерпретувати велику кількість інформації про світ і себе. Формування, спрямування і коригування цих умінь окреслює проблематику сенсорного виховання.

Сенсорне виховання — система педагогічних впливів, спрямованих на формування способів чуттєвого пізнання, вдосконалення відчуттів і сприймань. 

Протягом дошкільного дитинства сенсорна культура формується у взаємозв'язку з розвитком мовлення і мислення, оскільки сприймання живить мислення чуттєвим матеріалом, а мислення сприяє розвитку сприймання, збагачує його. Відчуття і сприймання не є пасивними процесами. Вони розгортаються як особливі дії аналізаторів, спрямовані на обстеження предмета, його якостей і властивостей. Протягом дошкільного дитинства сенсорні процеси виокремлюються у самостійні довільні дії, на основі яких формуються способи спостереження, розглядання, пошуку.

  Сенсорний розвиток є процесом засвоєння соціального досвіду, оволодіння системою відповідних еталонів.

Сенсорні еталони — зразки якостей предметів, створені людством у процесі суспільно-історичного розвитку.

  Еталонами кольору є сім кольорів спектра та їх відтінки; еталонами форми — геометричні фігури; величини — метрична система мір та ін. 

Опанування дитиною сенсорних дій поєднується з різноманітною діяльністю, що забезпечує життєву придатність сенсорних знань і вмінь. Сенсорне виховання передбачає і спеціальну роботу щодо ознайомлення дітей із сенсорними еталонами, спеціальними способами зіставлення якостей предметів із засвоєними зразками, тобто із способами обстеження предметів.

У сприйманні кольору сенсорними еталонами є хроматичні (забарвлені) кольори спектра (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий) та ахроматичні (білий, чорний). Спочатку слід формувати уявлення про білий і чорний, далі про хроматичні кольори (із блакитним знайомлять трохи пізніше). Діти повинні засвоїти також і відтінки кольорів.

  Ознайомлення з еталонами форми (геометричними фігурами) у сенсорному вихованні відрізняється від їх вивчення у процесі формування елементарних математичних уявлень. Його метою є пізнавання відповідної форми, називання і вміння діяти з нею, а не аналізувати її.

  Еталонами величини є умовні мірки. У процесі сенсорного виховання, на відміну від математичної підготовки, можна не використовувати метричну систему, а встановлювати розміри предмета залежно від місця, яке він займає в ряду однорідних (великий, маленький, найбільший). Уявлення про розмір ускладнюються у процесі переходу від порівняння двох-трьох предметів до багатьох, що утворюють ряд величин, які зменшуються або збільшуються.