2-Є Основи хореографіі Тема Характерні танці

Характерні танці

Характерний танець, один з виразних засобів балетного театру, різновид сценічного танцю. Спочатку термін «характерний танець» служив визначенням танцю в характері, в образі (у інтермедіях, танцях ремісників, селян, розбійників). Пізніше характерним танцем стали називати всі народні танці, що вводилися в балетний спектакль. 

З перших же днів існування професійного оперно-балетного театру ми стикаємося з терміном «характерний танець». Характерний танець XVII століття виходив далеко за межі відтворення народних танців, але перебував з останніми в безсумнівному зв'язку. 

Лише в 90-роках 19 ст. педагог Петербузської балетної школи О. Ширяєв з власної ініціативи зробив спробу створення характерного екзерсису. Ці уроки пізніше ввели в двох старших класах Петербузської балетної школи, однак на характерне тренування дивилися, як на предмет не першочерговий.

Характерний танець, в своєму нинішньому сценічному вигляді, багато в чому тісно пов'язаний з класичним. Частина вправ характерного танцю народилася в результаті запозичень і переробок тренажу класичного танцю. Це цілком природний і закономірний процес, так як класичний танець, в свою чергу, будувався, за допомогою елементів народного танцю. Повільні рухи характерного танцю, як правило, ближче до класики, швидкі – далі від неї. Характерний танець рясніє різними рухами, застосування яких в класичному танці ми не зустрічаємо. Поряд з цим, він займає також деякі рухи з класики. Але якщо між класичним і характеним танцями XIX століття є багато спільного, то ми відзначаємо і відмінність між ними, до речі сказати, ці відмінності поступово все більш посилюється. Сучасні постановники працюють над створенням характерних балетів. Вони прагнуть вивести характерний танець з розважальних сфер, організувати його драматургію, розкрити засобами характерного танцю сценічний образ і т. п. Прагнення їх до етнографічності, бажання зняти з характерного танцю псевдо-народні риси та внести в нього справжні фольклорні штрихи поступово стирають межі спорідненості з класикою. Основною стилістичною ознакою характерного танцю – є зближення його з конкретною дійсністю, з танцювальною народною творчістю, а технологічний – в більшій свободі рук, корпусу, і ніг, у виборі положень, поворотів і т. п. 

У старих балетах наявність рухів на «пальцях» переводить характерний танець в інший жанр, який має назву demi-classique або demi-caractere – «полухарактерний танець». Такі, зокрема, окремі номери і уривки з балету «Дон-Кіхот», в постановці А. Горського, російський танець балерини в останньому акті балету «Коник-Горбунок», класичне «угорське» па в останньому акті балету «Раймонда», постановка М. Петіпа та ін. Якщо класичний танець найбільш часто користується високими полупальцями (за термінологією Е. Чекетті), то в характерному танці застосовуються як високі, так і низькі полу пальці, коли п'ята ледь піднята від підлоги. Дещо інша справа з plie. Сфера його застосування в характерному танці значно розширена. Багато характерних танців виконуються на присогнутих ногах. Не дотримується і основне правило при виконанні класичного plie – швидке releve. У характерному танці, навпаки, дуже часто застосовується затримка на напівприсідання і навіть на повному plie. На цьому принципі побудовані всі навприсядки. У той час як releve в класичному танці виконуються, як правило, м'яко і плавно, а уривчасте і «жорстке» їх виконання зустрічається дуже рідко, характерному танцю більш відповідає другий вид виконання цих рухів, тобто, уривчастий і жорсткий. 

Характерний танець на сучасній сцені українського балету яскраво виражений в постановках «El sombrero de tres picos (Трикутний капелюх)» лібрето, хореографія та постановка Аніко Рехвіашвілі за мотивами однойменної повісті Педро Антоніо де Аларкона, «Віденський вальс» музична композиція Олексія Баклана, лібрето та хореографія Аніко Рехвіашвілі, «Дама з камеліями» Лібрето Аніко Рехвіашвілі та Олексія Баклана за мотивами однойменного роману Александра Дюма, «За двома зайцями» Лібрето Тетяни Андреєвої за мотивами п’єси Михайла Старицького, Балетмейстер-постановник Литвинов Віктор, «Снігова королева» лібрето Аніко Рехвіашвілі та Олексія Баклана за мотивами однойменної казки Ганса-Крістіана Андерсена. Сучасні балетмейстери все більше використовують характерний танець у балетних постановках, таким чином хореограф має можливість відійти від звичних штампів та збільшити хореографічну лексику. 

 На сьогодні, характерний танець – це академічна форма окремих національних танців, створених від поєднання народного танцю з високою професіональною технікою класичного танцю.